Борис Грінченко – людина, яка сама добру половину життя віддала освіті, як ніхто інший знав про долю сільського земського вчителя у кінці XIX століття. Його власний педагогічний досвід (викладання у сільських школах на Харківщині) дав письменнику багатий матеріал для створення оповідань про школу, учнів, вчителів того часу. Ось перед нами молодий вчитель, що не гордує бідними, дбає про школу і учнів.
Але він в очах влади – “непокірний”, бо вступає у суперечки з волосним старшиною, урядником, сільським старостою. Він “неслухняний
Ось оповідання “Екзамен”. До перевірки у Тополівській школі готуються дуже ретельно. Відремонтовано парти, пошаровано стіни, позамазувано ямки на підлозі.
Старші діти зубрять науку.
А в день екзамену приїздить не високоучений муж, а тупа, обмежена людина, яка сама не володіє правилами граматики. “Він без жалю нівечив і українську,
Серед інтелігенції того часу був популярний рух “у народ” із щирим наміром допомогти йому, добитися кращої долі для нього. Але усі ці наміри розбивалися або об підозру самого народу, або об ті непереборні перепони, що влада чинила земським вчителям. Отже, цей рух не мав майбутнього, а доля тих, хто “йшов у народ” дуже часто була не просто важкою, а трагічною.
До такого висновку приходить у своїх творах Б. Грінченко.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)