Варіант 1
– Привіт, Тарасе! – І тобі привіт, Даниле! – Куди це ти прямуєш? – Як завжди ввечорі я гуляю з Діком. Бачиш, он він!
Він мені паличку несе! – І де ви з ним гуляєте? – Спочатку ми прогулюємось на галявинці неподалік від школи, а потім прямуємо до парку.
Коли є час, можемо піти до річки, там багато місця, щоб Дікові побігати. – А я тебе, здається бачив з ним на шкільному стадіоні… – Так, інколи пізно ввечері, коли на стадіоні нікого немає, я вожу туди Діка.
Він стрибає через бар’єри! Але вранці на стадіон
– Так, звісно! Це ж породистий собака, він має двічі на день гуляти на свіжому повітрі. Особливо, коли надворі гарна погода.
– Так, я знаю, бо інакше тварина буде нудьгувати та захворіє. Я знаю про це, адже мій дідусь щодня гуляє зі своїм породистим котом! – З котом?! Ну, Даниле, я не знав, що деяких породистих котів теж треба вигулювати! А яким чином він з ним гуляє?
– Бере на поводок! Тарасе, радий був з вами прогулятися, але мені тепер треба повертати наліво! – Бувай, друже! Я б запросив
– Жартуєш! Хай тобі щастить!
Варіант 2
– Добривечір, Катю! – І тобі добрий, Галю! Як ся маєш?
– Я повертаюся з чудової прогулянки! – О, розкажи мені, будь ласка, де ти сьогодні гуляла? – Сьогодні мої дядька та тітка узяли мене з собою на прогулянку до весняного лісу.
– Чудово! А як воно там, у лісі? – Там так гарно, ти собі просто не уявляєш!
Навкруги зелено, листячко на деревах таке свіже, молоде! Пташки цвірінькають! Навіть соловейка почули, він співав у кущах!
– А квіти, квіти там зараз є? – Авжеж! У лісі зараз багато різних квітів: блакитні, жовтенькі, біленькі… Шкода, що я не знаю, як вони усі називаються. – А що тобі сподобалося найбільше?
– Конвалії, звісно! Ці квітки я ні точно з чим не переплутаю! Вони такі ніжні…
– Я щиро заздрю тобі, подруго! – А як ти провела день? Тим ходила кудись на прогулянку?
– Ходила, авжеж! По нашій вулиці. Туди-сюди, туди-сюди… – Знаєш, Катю, якщо ми ще раз вирушимо до лісу, я обов’язково попрошу, щоб тобі теж дозволили піти з нами! – Це було б чудово!
Ой, я так вдячна тобі! – Та нема за що!
Варіанти 3
– Ромцю, синку, а ти часом не хочеш погуляти на свіжому повітрі? – Та ні, мамо, мені вдома добре… – Ти знову сидиш за комп’ютером? – Так, я проходжу новий рівень гри! – Ромцю, так не можна.
Ти вже три години сидиш та кліпаєш очима перед монітором. До того ж сутулишся! Ану, швидко випрями спину, розверни плечі!
– Ага, добре, мамо! – Значить так, сину. Через десять хвилин ти завершуєш гру та йдеш гуляти надвір. Там зараз усі твої друзі, тільки тебе не вистачає.
– Ну, мамо, я не хочу… Що я там буду робити? – Візьми з собою великого м’яча або ракетки та маленькій м’ячик для волейболу. – Мамо, вибач, але чому ти мене весь час виганяєш на прогулянку?
Я ніяк нікому не заважаю, коли граю в комп’ютерні ігри! – Зрозумій, сину, не можна увесь вільний час сидіти нерухомо перед екраном! Це зле для очей, для спини.
Зрештою, для здоров’я! До речі, до тебе десять хвилин тому приходили хлопці, кликали йти на вулицю! – А чому я не чув, як вони приходили? – Ромцю, ти ж нічого не чуєш у навушниках, окрім своєї гри.
Особливо, коли в тебе там гармати стріляють та танки їздять. – Мамо, а котрі хлопці до мене заходили? – Костя та Сашко. Вони казали, що будуть запускати повітряного змія.
– Ой-ой, я спізнюся! Я біжу! Бувай, мамо!
– Добре, сину! Чекаю на тебе!
(2 votes, average: 2.50 out of 5)