І. Народ – головний герой творів М. Некрасова. (Творчість великого російського поета М. Некрасова популярна і сьогодні. Секрет популярності криється у його непідкупній любові до батьківщини, до народу. Не кожен великий поет міг би сказати про себе:
Верь, что во мне необъятно безмерная Крылась к народу любовь…
Сказано це не заради красного слівця. Мабуть ніхто із російських письменників не написав стільки творів про звичайних людей – селян, фабричних робітників, представників найбідніших верств суспільства. За його поемами
У поезії Некрасова – велике емоційне напруження. Не лишають байдужим читача такі вірші, як “Плач дітей” або “Роздуми біля парадного під’їзду” тощо.)
ІІ. Концентрація болю й емоцій поета у вірші “Роздуми біля парадного під’їзду”.
1. Співчуття тяжкій долі народу. (Народна тема у вірші – ніби “згущена”. Це
Не простий переказ епізоду, який побачив поет з вікна своєї квартири. Це – сплеск емоцій! Для Некрасова юрба селян,
Це – ніби “вся селянська країна зі своїми бідами постала тут”.
Після того, як підпанки не пустили селян на прийом до чиновника, юрба, понуривши голови, мовчки пішла геть від під’їзду, шо викликало у поета шквал співчуття і обурення діями вельможі і його служителів. Опис драматичної сцени, шо є першим композиційним вузлом вірша, нагадує скульптурний портрет, який зворушує до глибини душі. Підсилює драматизм детальний опис юрби селян. Тут і засмаглі обвітрені обличчя, і сяка-така свита на плечах, і торбина на зігнугій спині, і “хрест на шиї і кров на ногах”, і саморобні лапті, а головне – мольба в очах і благальне “Допусти” з виразом надії і муки.)
2. Заклик поета прокинутися і звільнитися від знущань і приниження. (Зображуючи можновладців та існуючий на ту пору лад у бюрократичних підрозділах самодержавних структур, М. Некрасов дає волю сатирі. Він з презирством пророкує, чим скінчить свій життєвий шлях вельможа: безславно помре під спокусливим небом Сицилії, а родина з нетерпінням чекатиме його смерті, привезуть останки додому, “підеш ти у могилу… герой, потай проклятий батьківщиною”.
Дісталося від Некрасова і безсловесному натовпу. Поет обурений довготерпінням і рабською покірністю народу: де народ, там і стогін. Чи довго стогнатиме народ, чи прокинеться, сповнений сил, чи спочине навіки, вважаючи, що все, що міг, він уже здійснив, створивши пісню, подібну до стогону. А це вже заклик до бунту, до повалення самодержавства. Як показала історія, народ тоді не прислухався до голосу бунтівного поета.
Не начасі було. Однак це аж ніяк не зменшує його значущості для наступних поколінь і художньої цінності його патріотичних творів.)
Тема народу – стара, реалії – нові. (Некрасов сьогодні в Росії популярний як ніколи. Його любов до батьківщини, народу – із категорій вічних. Та й ситуацій, яку описав поет у своїх роздумах, – актуальна і сьогодні.
Як і півтори сотні літ 1-ому, до деяких вельмож, наділених владою і статками, важко достукатись, а подекуди – і неможливо. Як і за доби Некрасова, живуть вони розкошуючи, відпочивають на модних курортах (змінилася хіба що географія). І лише мудрі люди до кінця усвідомлюють, що безсловесність натовпу – нетривка і оманлива.)
(2 votes, average: 4.50 out of 5)