Акровірш (грецьк. akros – зовнішній, крайній, лат. versus – повтор, поворот) – поетичний твір, у якому початкові літери кожного віршового рядка, прочитувані зверху вниз, розкодовують слово чи фразу, присвячену певній особі або події. Зародився в античну добу, побутував в часи еллінізму, Ренесансу, бароко, в період нової та сучасної літератури. В Україні відомий від XVI ст. (присвята-сентенція в латиномовнїй “Еклозі” Г. Чуя). Значна частина А. українських поетів доби бароко, серед яких найпомітнішим є Іван Величковський, опублікована у збірниках
Київські поети XVII-XVIII ст.” (К.,1982), “Українська література XVII ст.” (К.,1987) та ін. У XIX ст. чимало оригінальних А. створив Л. Глібов. Приклад А. – сонет А. Казки “Буря”:
Хуртовина скажена в’ється в полі.
Аж свище вітер. Вже нема доріг.
Й провідний дзвін ніхто б учуть не зміг,
Жадання повний вдома буть, – ніколи!
Инакше, як до хаоса сваволі,
Вести не може божевільний сніг.
Елегій чарівних та знання любих втіх
Уже не знати нам у сніговім околі.
Кривавий розіп’явсь над світом смог,
Розпуста з голодом ведуть танок…
А нам?.. Чи жде нас де краси
І глас роздавсь, мов великодній дзвін:
“Надії промінь я – не труп, не тінь,
А край краси і правди – Україна!”
Подеколи аналогічну функцію у вірші, названому Іваном Величковським “пресікаємим”, виконують кінцеві літери (телевірш) або внутрішні (мезовірш):
МногАя із не Сущих Созда сей твоРенІА
ДаДІм ХеРувИмСькую ТОму піСнь хВАленія.
МАю Миру дАТИ Радость І соДІлоВАти слАдость.
Підкреслені літери означають: МАРІА ДІВА МАРІА. Такий вірш ще називається акромонограмою (грецьк. akros – зовнішній, крайній; monos – один; gramma – знак, літера). О. Квятковський вживає цей термін у значенні “зіткнення” (анадиплосис).