Государ – один із центральних персонажів книги, виступає, як правило, у позитивному світлі, ілюструючи своїм поводженням яку-небудь із основних соціальних чеснот. Розсудливість і розважливість проявляє лавгобардский король Агилульф: коли невідомий хитрістю опановує його дружиною, король припиняє розшуки, розуміючи, що задоволення від помсти не покриває ганьби розголосу (сюжет, використаний в одній з “казок” Лафонтена). Французький король піднімається над становими забобонами, віддаючи борг подяки излечившей його Джилетте, на що
Сицилійський король Вільгельм ІІ своє слово ставить вище родинних почуттів.
Щедрість і мудрість виявляє іспанський король Альфонс, нагороджуючи флорентійського лицаря Руджери дель Фиджованни у відповідності не тільки з його заслугами, але й з його “часток”. Король Сипилии Педро Арагонский зі шляхетністю й великодушністю обходиться із закоханої в нього дочкою аптекаря Лізою: повідомляє себе її лицарем, обдаровує й видає заміж. Гідну великого монарха подяка виявляє Саладин.
Ще одна група новел показує, як Г. переборює його пристрасть, що плямує, або слабість. Той же Саладин,
Почувши вселянню графа Гі де Монфора, таке ж рішення обирає король Неаполя Карл Анжуйский, що спокусився було Джиневрой, чарівною дочкою мессера Нери дельи Убер-Ти (засобом, що відвертає Г. від поганого вчинку, завжди, як у даній парі новел, служить або дотепність, або мудра рада). Єдиний Г. “Декамерона”, що не удержався від жорстокого й нерозумного вчинку, – це Танкред, “дуже людяний і милостивий володар (якщо б тільки на старості свого років не почервонив рук у крові закоханих)”; його поводження прямо протилежно поводженню в схожій ситуації Агилульфа.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)