10 клас
ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
АНТОН ЧЕХОВ
Деградація особистості під впливом пристрасті до наживи (за оповіданням А. П. Чехова “Іонич”)
Як ми поживаємо отут? Та ніяк.
Старішаємо, повнішаємо, опускаємося.
День і ніч-доба геть, життя проходить
Тьмяно, без вражень, без думок…
А. Чехов
Оповідання “Іонич” було написано А. П. Чеховим у 1898 році. Тема не була новою для нього. Він знову звернувся до питання, над яким хотів примусити задуматися російського обивателя. Для чого жити?
У чому сенс життя?
Він змушував задуматися читача: а який я? Чи не схожий я на них? А якщо схожий, що зробити, щоб зникла ця схожість?
Який же він, герой оповідання “Іонич”? Такий же звичний недалекий товстун із тьмяними короткими думками, які юрбами виходили з-під пера Чехова і населяли російські повітові міста С., P., Н. і так далі? Чи є в ньому щось особливе?
Є, безсумнівно. І це особливе – розум. Дмитро Іонич Старцев розумний. Пригадаємо його на початку оповідання.
Хіба здаються йому романи
Вона нагадує Старцеву грубу механічну роботу. А інші жителі міста? Вони дратують Старцева.
Чим викликане роздратування? Молодий лікар розуміє, наскільки незначні інтереси оточуючих його людей, які говорять із задоволенням тільки про їжу. Але виникли в Старцева хоча б думки про те, що потрібно боротися з цією вузькістю інтересів? Ні.
У нього не виникло бажання боротися навіть за своє кохання. Втім, його почуття важко назвати коханням. Не може викликати повагу почуття, що згасло через три дні після відмови Катерини Іванівни.
Кохання – це почуття, яке однаково гучно змушує стукати серця і в палаці, і в курені. Старцев нездатний на таке почуття. Не випадково він із задоволенням думає про придане, а відмова коханої не приводить його в розпач, а ображає. Сильне почуття потребує переживань, витрати духовних сил.
А це не властиво Старцеву.
Героєм опанували душевні лінощі, що заважає йому страждати і ненавидіти, заважає боротися з тими хибами в навколишньому житті, які він помічає. Такі лінощі і породжують ту пристрасть, що згодом витравить усе хоч трішки піднесене з душі Старцева.
Чому саме пристрасть до наживи більше за все привернула ледачого Іонича? Тому що ця пристрасть не входила в суперечність з уявленнями оточення про добропорядне життя, ця пристрасть викликала повагу і розуміння обивателів, із якими Старцеву не захотілося сваритися.
І наприкінці оповідання саме думка про гроші згасила останній вогник у душі Іонича, запалений словами дорослої і розумної Катерини Іванівни.
Чи можливі Іоничі в наш час? На жаль, їх багато. Ще живучі уявлення про те, що для поваги людей достатньо придбати машину, гарні меблі й імпортний одяг. І, на жаль, у багатьох такий добробут викликає прихильність, незалежно від того, негідник володіє машиною чи гарна людина. Добробут – це добре.
Але страшно, коли він затьмарює все інше в житті: кохання і ненависть, добро і чуйність, мрії і страждання. Коли бачу сучасних Іоничів, подумки звертаюся до них:
Не позволяй душе лениться.
Чтоб в ступе воду не толочь,
Душа обязана трудиться
И день и ночь, и день и ночь…
Дуже хочеться, щоб у кожній людській душі горів вогник, який не загасять миттєві думки про шурхотливі папірці.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)