У російській літературі досить часто письменники торкалися таких тем, які були актуальні для будь-якої епохи. Такі проблеми, порушені класиками, як поняття про добро й зло, пошуки сенсу життя, вплив навколишнього середовища на особистість людини й інші, завжди стояли в центрі уваги російської літератури. Чехів найбільше яскраво показав процес зміни людської душі під впливом середовища й прожитого років. Хто не мріяв замолоду про такі піднесені ідеали, як честь, рівність, братерство, воля, праця на користь суспільства
Але проходять роки,
Старців всіма силами намагається бути корисним людям, він майже не буває в місті, увесь свій час віддає роботі. Робота становить зміст його життя, заради її він готовий забути про розваги, тому він багато працює, не знаючи відпочинку. Але Чехов у якомусь
Чехів невеликими штрихами малює цю “талановитість”.
Плоскі гостроти глави сімейства Івана Петровича, бездарна гра дочки Катерини й надумані романи її матері зрозумілі Старцеву, але всетаки після лікарні, брудних мужиків приємно й спокійно було сидіти в м’яких кріслах і ні про що не думати. Лише через рік, приїхавши до них скова. Старців все частіше й частіше навідується в цей гостинний будинок.
Він закоханий у дочку Туркиних, що у сімейному колі називають Котик. Дмитро ревнує, із працею переносить розлуку, готовий на все для неї, але Котик лише кокетує зі Старцевим, не відповідаючи на палкі почуття закоханого
Старців розуміє, що йому дорослій людині непристойно тягатися по цвинтарях, одержувати записочки, як жовторотому гімназистові, але проте, він носиться по всьому місту, розшукуючи фрак, щоб зробити речення Туркиной. Але навіть наприкінці цього нетривалого роману Старцевим, бути може, непомітно для нього, опановує тверезий розрахунок (Він думає: “А приданого вони, мабуть, дадуть чимало”). Після відмови доктор переживає не занадто довго.
Йому було всього лише “небагато соромно”, що всі так нерозумно й вульгарно скінчилося. Раніше в місті Старцева кликали “поляк надутий”, тим самим підкреслюючи, що він чужий у цьому місті. Старців рідко з ким розмовляв у клубі, а частіше мовчачи їв, уткнувшись у тарілку, тому що, про що б він не говорив, усе обивателями сприймалося як особиста образа
Коли Старців намагався говорити про користь праці, те кожний почував у цьому докір собі. Обивателі міста рівно нічого не робили. День і час ішли на карти, збіговиська, неробство. Їде з міста Котик, Старців равнодушно довідається про цю втрату, згадуючи тільки одне: “Скільки турбот, однак”. Із цього часу Дмитро втрачає інтерес до роботи. У місті в нього величезна практика, йому добре платять за візити. Він по вечорах любить уважати гроші, які заробив за день.
У нього з’являються “необразливі” страстишки: гра у віст, обжерливість, жадібність, байдужість. Він уже не співчуває ближнім, як раніше, і дозволяє собі кричати на хворих і стукає ціпком. У місті його вже по-домашньому називають “Ионичем”, тим самим приймаючи його у своє середовище. Чехів, показуючи “кращу” сім’ю Туркиних, як би підводить нас слідом за Старцевим зробити висновок: “Якщо сама талановита сім’я так бездарна й дурна, те який же все місто?”
Ще гірше, ніж Туркини, тому що в цьому милому сімействі є наліт хоч якоїсь інтелігентності. Старців не мав сім’ї, він, мабуть, просто заради задоволення й не знаючи, що робити із грішми, створював собі щиросердечний комфорт, скуповуючи нерухомість. Чехів нас попереджає: “Не піддавайтеся згубному впливу середовища, не віддавайте своїх ідеалів, бережіть у собі людини”.
Процес духовного вмирання Старцева тим тягостнее, що він цілком усвідомлює, у яке мерзенне болото поринає, але не намагається боротися. Скаржачись на навколишнє середовище, воно мириться з нею. Навіть спогаду про любов не можуть розбудити напівсплячу душу Старцева.
Котик, повернувшись, бачить Старцева іншим, але їй хочеться заміж, тому вона чіпляється за минулі світлі мрії. Старців же утомилося думає: “Добре, що я на ній не женився”. Йому вже не подобалося: і як сидить на ній плаття, і її манери, і абсолютно все в ній справа в тому, що Старців уже давно вмер, і ніщо нс може вивести його з духовної спячки.
Йому не жаль молодості, любові, що не збулися надій. Чехів написав історію нової форми важкої соціальної хвороби, що давно вивчала російська Література. Ім’я цієї хвороби духовна деградація особистості
Як досвідчений лікар, Старців міг би поставити собі діагноз: розпад особистості в результаті втрати життєвих ідеалів. Чехів, розуміючи трагізм дріб’язкової дійсності, не раз у своїх оповіданнях повторював: “Немає нічого тоскливее, оскорбительнее вульгарності людського існування”. Високу оцінку Чехову дали не тільки його сучасники, але й письменники двадцятого століття. Олексій Толстої сказав: “Чехов це Пушкін у прозі”. І я думаю, що із цим твердженням складно не погодитися
(1 votes, average: 5.00 out of 5)