Зображення “вульгарності вульгарної людини” у розповідях А. П. Чехова

У пору свого вищого творчого розквіту Чехов пише ряд розповідей про інтелігенцію. Слідом за Горь-Кім, що боровся у своїх добутках з ” интел-лигентами”, нічого не залишили після себе на зем-ле, крім сміття, Чехов б’є тривогу із приводу того, що люди, покликані звістки за собою народ, превраща-ются в обивателів, деградують під впливом середовища, у яку попадають. Найдужчим у цьому плані, на мій погляд, виявляє-ся розповідь “Ионыч”. Сюжет його простий: молодий, розумна людина попадає в сіре, затхлий містечко С. Мно-Го працює, живе пустельником,

нехтує обывате-ля, з яким не про що говорити

Інтереси городян незначні: вино, карти, нажива, плітки. Проходить час, і Дмитро Старців стає таким же обыва-телем. Здавалося б, що отут особливого?..

Час действи-тельно міняє людей. Але та страшна правда, так талановито показана Чеховим, відкриває на багато чого очі. Якщо людині дано більше, ніж іншим, а він сам себе утопив і став схожим на обивателя, то це духовна смерть

Ниче-Го більше в житті не залишається, крім як є, пити, збирати гроші, невідомо навіщо, бути “живим тру-пом”. Накопичення руйнує особистість, якщо немає внутрішньої протиотрути, якщо немає

великий життєвий-ний сили, мети життя. Старців пасивно сопротивлял-ся навколишньому середовищу. Навіть любов його до Туркиной не струснула його: уже тоді він у розумі підраховував гроші, які одержить, якщо жениться на ній.

Мужики й біль-ница вже не цікавлять Старцева, він розгубив всі свої ідеали, вульгарність захлиснула його. Герой ненавидить і нехтує життя навколишніх його обивателів, але це не заважає йому в остаточному підсумку й самому помножити їхнє число. Вся Історія перетворення молодого доктора Дмитра Старцева в запливаючим жиром користолюбця, якого всі кличуть тепер тільки Ионычем, займає в Чехова менш двадцяти сторінок: так, Чехов – видатний майстер короткої розповіді

Втім, тут важливо інше: у житті з багатьма про-виходить подібна метаморфоза. Замолоду всі мріють про те, щоб принести якнайбільше користі обще-ству. У зрілості ж багато хто прагнуть уже до іншому – до ситості, до благополуччя, до почестей і “теплим” мес-там.

При цьому деякі прикриваються пишними фразами про борг, честі, користі, але усередині кожного та-кого людини сидить, затаївшись, усе той же Ионыч. Чехів своєю розповіддю попереджає: “Не піддавай-тесь згубному впливу середовища, не віддавайте сво-їхніх ідеалів, бережіть у собі людини”.

Та ж тема вульгарності й користі звучить у розповіді “Агрус”. Тут символом виродливого життя, під-лагодженої вузької, нелепой мети, стає пристрасть ге-риючи придбати маєток, де б ріс свій агрус. Все життя він збирав гроші, у всім собі відмовляв, животів.

Він міг принижуватися через кожну копійку, але от, нарешті, мрія його здійсни-лась – він їв свої, у власній садибі зібрані яго-ды, він був щасливий. Однак хіба це щастя?

Хіба для цього живе че-ловек? От і герой “Агрусу” постарів, розжирів, обрюзг. Абсолютно тваринне життя, позбавлене


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Зображення “вульгарності вульгарної людини” у розповідях А. П. Чехова