Давно, дуже давно пес жив собі самітний. На кінець надокучило йому все самому блукати в лісі й вирішив собі знайти друга-товариша, з котрим би жив. Але хотів, аби сей його товариш був найсильніший з усіх тварин. Лісові звірята радили йому піти до вовка. Пішов пес до нього й каже: – Вовче, брате, жиймо в’єдно!
Вовк одповів: – Чому би ні! Зачали жити в’єдно. Раз, як ночували в лісі, вчув пес якийсь шелест і зачав трястися-боятися.
Пробудив вовка, а той йому каже: – Будь тихо, бо прийде ведмідь та з’їсть нас! Тоді здогадався пес, що
– Коли в’єдно, то в’єдно, – відповів ведмідь. Минула коротка доба. Раз на зорях вчув пес якийсь шелест і зачав боятися. Пробудився ведмідь та й сказав: – Затягнімся в корч, бо ще надійде лев та роздере нас обох!
Подумав пес, що лев має бути сильнішим. Лишив ведмедя й пішов до двору короля лева. – Леве, Леве, королю звірів, жиймо в’єдно! – За слугу прийму тя, – відповів лев. Пес зостався з ним.
Раз так понад вечір зачав пес боятися й зачав вити, гавкати. Вибіг лев з палати й каже йому: – Мовчи, бо ще надійде
Від того часу й живе пес з людиною. Пес – одна з найперших свійських тварин, яка заслужила повагу й довіру людини. У міфі відображено людське розуміння своєї вищості в порівнянні з іншими тваринами.
Собака, за міфом, також визнає першість людини й підкоряється їй.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)