Читаючи Пушкіна, можна чудовим образом виховати в собі людини. В. Г. Бєлінський Там, де Тверской бульвар перетинається із Тверской вулицею, стоїть на гранітному п’єдесталі фігура Поета, відлита із бронзи: Олександр Сергійович Пушкін, творець образів, над якими не владне час, безсмертний геній. Віссаріон Григорович Бєлінський, чия оцінка пушкінської Творчості винесена як тема твору, рідко помилявся, коли Мова йшла про літературу й поетів. Він виявився прав і цього разу.
У кожного з нас свій Пушкін. Але адже неможливо сказати, що написано
” Такі міркування з’явилися б абсурдними. Нам доріг Пушкін, драматург і прозаїк, поет і просто “російський міщанин”. Його вірші й поеми, листи й драми – великий і потрібний підручник. Але предмета, якому він присвячений, немає в атестаті зрілості як такого: занадто складно для шкільної програми
Складно тому, що вчить Поет бути Людиною, а цей курс розрахований на все життя. “Я ліру присвятив народу своєму”. Ні в поета місії важливіше служіння Батьківщині, не може бути її й у теперішнього
Олександр Сергійович мріяв побачити нашу країну “батьківщиною волі освіченою”, могутньою державою. За це веде в бій свої полки Петро – і відступають “пальбою відбиті дружини” Карла XII. За це вийшли на Сенатську площу друзі Пушкіна – Кюхельбекер, Пущин, Рилєєв, що знехтували саму смерть заради життя, волі Росії. І над карі московцев “як божий дух носився” заклик Олександра Сергійовича Пушкіна присвятити Вітчизні “душі прекрасні пориви”.
Повстання декабристів стало початком “трагічної повісті російської революції”. Поет був голосом російської правди, показуючи, з ким повинен бути “Батьківщини гідний син” у такі мінути
Урок дуже важливий і актуальний і в наші дні. Щирі художники, теперішні люди залишаються зі своїм народом. “Платон мені друг, але істина – ще більший друг”, – сказав Сократ. Пушкіна – солдатів Правди, йому ненависні лицеміри й лизоблюди, “без лестощів віддані” негідники
Поет ненавидить “юрбу”, дозвільну й ледачу думкою, “чернь”, слухняну помаху руки влада імущого. “Волхви не бояться могутніх владик”, їхня мова “правдива й вільний”. Волхви – не просто віщуни, але й глашатаї істини
Мати мужність не мовчати, переконати, а якщо треба, те й змусити себе говорити безсторонню правду – цьому можна себе навчити,