У романі “Війна й мир” Толстої міркує про ролі особистості в історії. Головною рисою великої людини письменник уважає вміння прислухатися до волі більшості, до народного життя. По Толстому, воля однієї людини не може керувати волею мільйонів життів, а подія складається лише із взаємодії багатьох воль.
Велика людина лише той, котрий домігся самостійності й волі в сполучнику з народом і націями, коли він пов’язаний з масою “звичайних людей” загальнонародною спільною дією, єдиною думою Ороссии.
Наполеона Толстої не визнає
Пасивність Кутузова на військовій раді перед Аустерлицем пояснюється не байдужістю його або байдужістю, а скутістю полководця в присутності Олександра І. Але ця пасивність тільки гадана: “Він розуміє, – думав князь Андрій про Кутузова, – що є щось сильніше й значніше його волі – це неминучий хід подій, і він уміє бачити їх, уміє розуміти їхнє значення, і через це значення вміє відрікатися
В описі поводження Кутузова при Бородінському бої в Толстого знову мова йде не про пасивність, а про його спрямовану діяльність. Кутузов не робив ніяких розпоряджень, а тільки погоджувався або не погоджувався на те, що йому пропонували, тим самим він робив вибір і свою згоду робив рух
Велич Кутузова в тім, що він один, у противность всіх думок, міг “вірно вгадати значення народного змісту події й жодного разу у всю свою діяльність не змінив йому”.
Кутузов любив, жалував російського солдата, не хотів зайвих втрат. Він був близький російському народу своєю вірою в Бога, своєю щирістю, вірою в перемогу. Полководець з’являється виразником інтересів народу, яким він ніколи не змінює
Головна риса Кутузова – розуміння необхідності покірності “загальному ходу справ”, готовність жертвувати своїми особистими почуттями для спільної справи
Він один уважає, що росіяни перемогли під Бородіно, тому що безпомилковим мисливським чуттям розуміли, що звір смертельно поранений, хоча він по інерції ще й рухається вперед.
Кутузов жалує своїх солдатів і тому наказує своєї знекровленої армії залишити Москву. Коли ворог покинув це місто, Кутузов піклується про збереження людських життів і намагається всіма силами втримувати армію від бою. У цій наступальній пасивності проявляється гуманізм особистості Кутузова.
Він знав всією своєю російською істотою, що почував кожний російський солдат: французи переможені, вороги біжать і треба випровадити їх. Але разом з тим полководець почував, заодно із солдатами, всю вагу цього походу
Таким чином, пасивність Кутузова тільки зовнішня. Він керує російською армією мудро і єдино розумно – почуваючи волю російських солдатів, пристосовуючись до умов, жалуючи своїх солдатів. У цьому – успіх перемоги російської армії й Кутузова особисто.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)