“Мене будуть читати років сім, сім з половиною, а потім забудуть”, – говорив А. П. Чехов.
Мабуть, жоден з великих письменників не був так скромний в оцінці своєї праці.
Навіки зв’язаний Чехов з долями Батьківщини й з тим, що вона пережила, і з тим, що її чекає в майбутньому.
На початку свого творчого шляху Чехов співробітничає в гумористичних журналах “Осколки”, “Бабка”, “Будильник”.
Грізною небезпекою для незміцнілого таланта Чехова була обстановка жорстокої політичної реакції, що наступила в Росії в
“Люди боялися голосно говорити, посилати листа, знайомитися, читати книги, боялися допомагати бедным, учити грамоті” – так пізніше описував А. П. Чехов цей страшний час у своєму оповіданні “Людин у футлярі”. Особливим гонінням піддавалися освіта й печатка. Циркуляр міністра освіти про “кухаркиных дітей” закрив доступ у вищі навчальні заклади вихідцям з народу.
Однак всі зусилля мракобісів не могли зупинити культурного розвитку Росії. У всіх областях культури вже намечался підйом. А. П. Чехов з тих письменників, які глобальні питання людського
Діагностуючи “хворобу” однієї людини, він діагностує “хвороби” миру.
На самому початку оповідання “Ионыч” автор показує нам молодого діяльного доктора Старцева, що приїхав у губернське містечко, щоб працювати. Але, звикаючи до рутинного повсякденного життя, воно деградує як особистість.
Подобається Дмитру Іоновичу ходити в будинок Туркиных, які шануються самою утвореною сім’єю міста, де Віра Йосипівна розповідає “про те, що ніколи не буває в житті”, де Котик з “талантом” піаністки по клавішах “ударяє із всієї сили”, де Іван Петрович відпускає жалюгідні чергові гостроти. Але Дмитро молодий, можливо, не схильний до аналізу й тому не почуває фальші. Через якийсь час герой закохується в Котика, та призначає йому романтичне побачення на цвинтар і не приходить.
Трагедія? Немає. Автор відзначає, що страждав герой усього три дні. Із цього швидкого заспокоєння, мабуть, і починається процес його духовного падіння.
Щоб яскравіше показати моральне спустошення Старцева, Чехов зображує його через чотири роки. Письменник акцентує увагу на зовнішності персонажа, розповідаючи, що той раздобрел, неохоче ходить пішки й страждає задишкою. На той час героя вже не цікавлять навколишні, він снисходит до них тільки для того, щоб пограти в карти. Його улюбленим заняттям стало перебирання грошей – різнобарвних “папірців”, отриманих за день. Навіть у місті помітили, що Старців змінилося – і не в кращу сторону.
Можна зробити висновок, що існування в такому нерухливому, бездуховному середовищі може затягти будь-якої розумної, діяльної людини, зробити з нього духовно спустошена істота, а саме таким став герой оповідання “Ионыч”.
Повсякденність – страшна сила. Вона може перетворити життя людини в безцільне існування, змушуючи його плисти за течією, не намагаючись змінити що-небудь. Такі деякі герої іншого твору Чехова – п’єси “Вишневий сад”. Письменник говорить про вимирання дворянства, зображуючи Раневскую, що сумує про свою долю й кидається грошима, і її брата Гаева, що стан “проїв на льодяниках” і здатний вимовляти лише пишномовно-комічні мовлення.
Вони живуть так, як жили завжди, начебто нічого не відбувається, начебто не повинні от-от продати з торгів маєток – їх обожнений Вишневий сад. Вони не можуть прийняти речення Лопахина, оскільки воно ображає їх эстетическое почуття, але, що звикли до ничегонеде-ланню, не здатні до якої-небудь іншої активної дії. Можна сказати, що неусвідомлений життєвий девіз цих героїв: нехай життя йде як іде.
Рутину підкорила їх собі.
Так Чехов показує страшну, засмоктуючу силу середовища, повсякденності й одночасно слабість людей, не здатних протистояти їй.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)