ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ
Борис Олійник (нар. 1935 р.)
Борис Ілліч Олійник народився 22 жовтня 1935 року в селі Зачепилівка на Полтавщині. Батько поета – Ілля Іванович – працював шахтарем, інструкторок райкому f&; редактором районної газети. Добровольцем пішов на фронт у 1941 і загинув у 1943 році. Перший вірш п’ятикласника Бориса Олійника був надрукований у районній газеті 1948 року, де він і почав працювати з восьмого класу. 1953 року вступив на факультет журналістики Київського університету.
Першою книгою майбутнього поета стала документальна
Б. Олійника “Б’ють у крицю ковалі”, яка вийшла 1962 року, помітили й підтримали А. Малишко та П. Тичина.
Після закінчення університету він працює в редакціях республіканських газет і журналів (“Молодь України”, “Дніпро”, “Вітчизна”), у видавництвах “Радянський письменник та “Дніпро”, згодом – у керівному апараті Спілки письменників України.
1964 року друга збірка Б. Олійника “Двадцятий вал” була удостоєна республіканської комсомольської премії ім. М. Островського. Пізніше виходили збірки “Вибір”
1975 року за книгу вибраних поезій “Стою на земле”, яка вийшла в Москві в перекладі російською мовою, Б. Олійник удостоєний звання лауреата Державної премії СРСР; 1983 року йому присуджена Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка. Справжнім художнім досягненням поета стала цикл-поема “Сиве серце моє”.
Нині Б. Олійник – депутат Верховної Ради України, член ЦК Компартії України. Останні твори Б. Олійника – збірка “Шлях” (1995) та поема “Трубить Трубіж” (1997), у яких автор висловив своє незадоволення сучасним станом речей у державі та суспільстві.
Творчість Б. Олійника позначена високою ідейністю та обстоюванням моральних ідеалів. Для його поезії характерні відсутність стилістичної ускладненості й вірність українським народнопісенним традиціям.
“Світобачення Б. Олійника глибоко оптимістичне. Поетові чужий виключний інтерес до негативних суспільних явищ. Синтез, про який йдеться і який особливо увиразнюється останнім часом,- результат здобутого життєвого і творчого досвіду.
Тільки тому, що поет знає, во ім’я чого варто жити, тільки тому, що істинність цього знання підтверджена багатьма благородними діями, талановито оспіваними поетом, тільки тому, що на тверде його переконання, історичний час продовжується правдою, добром, мужністю, а все нікчемне неминуче відходить у безвість,- Б. Олійник підносить свій поетичний глос, коли помічає ознаки духовного зубожіння.
В його ліриці останніх років і простежуються ці дві площини: в одній з них розкривається сутність аморальності, поквапливого ствердження людини в колі природи і суспільства. В другій – все, що цьому протистоїть і є запорукою на майбутнє”
(Моренець В. Борис Олійник: нарис творчості.- К.: Дніпро, 1987- С 83.)