Вибір такого місця є одним із найважливіших обрядів, пов’язаних із народним житлом, оскільки від цього кроку залежить усе майбутнє життя в хаті: чи буде воно сповнене тепла й комфорту чи стане притягувати різні нещастя й невдачі.
При вирішенні цього питання беруть до уваги багато різноманітних чинників: віддаленість житла від певних важливих для людини місць, рельєф садиби, розташування хати щодо сторін світу тощо. Здавалося б, це пережиток минулого – можливо, закинуть нам сучасні прагматики, але ж кожен, мабуть, на власному досвіді
Українець для нового житла намагається знайти таке місце, духовно чисте, що має задовольняти цілому ряду вимог, зокрема: щоб город за хатою та господарськими спорудами виходив до річки, ставка, на долину; щоб це місце було по можливості на цілині, де земля “спокійна”; на горбку, де немає вологи; там, де ранком не буває роси; де не ростуть дерева; де колись
Отже, що при виборі місця для майбутньої хати існує чи мало заборон. Так, не можна будувати нову хату: за розмірами меншу від старої (щоб не зменшилася сім’я); на місці старої; на садибі родини, де були п’яниці, злодії тощо; там, де люди вимерли від пошесті; де часто хворіли; де були сварки та розлучення; де були поховання (цвинтар), особливо самогубців; де раніше була церква чи якесь інше святе місце;
Де колись молотили (бо будуть чорти молотити); на пустирях, вигонах, мочарах, на роздоріжжі, перехресті доріг та на межі; там, де хата розділяла ділянку землі рівно навпіл; на стежках, дорогах та корчах; на камінні та болотах; там, де росло дерево, а особливо бузина, терен, груша та калина; де був льох чи якісь ями; де був хлів чи стайня; де був смітник, гноярка, місце, куди виливали помиї; де скупчувалась дощова вода; де була хата, що згоріла від удару блискавки, поруч із місцем, де проживали недобрі сусіди (українці при забудові
Завжди віддавали перевагу гарним сусідам, спілкування з якими вважається не менш важливим, аніж із близькими родичами). Не слід будувати хати на ділянці землі, на яку претендують кілька родин, навіть якщо в остаточному підсумку перемога за вами: життя в такій оселі супроводжуватиметься постійними сварками.
Отже, народний принцип забудови такий: хата ставиться на “чистоту” та для “чистого”.
Наголосимо на тому, що особливо важливим є те, аби не будувати хати на місці, де жила родина, в якій сталося нещастя. Таке місце вважається нещасливим і не обіцяє спокійного життя майбутнім господарям оселі. Якщо з якоїсь причини тут загинула ціла родина, то таке місце взагалі обходять стороною, адже на ньому тривалий час лежатиме відбиток смерті.
Застерігайтеся будувати житло й на тому місці, де колись було скоєно жахливий злочин, тобто це місце осквернили: прокляття переслідуватиме вас і вашу родину. До цього можна ставитися по-різному – глузувати з цих народних забобонів або ж відверто вірити в них, але народ зайве й недоречне не скаже.
..
Раніше (а подекуди й зараз), щоб визначити місце для нового будинку, ходили до ворожок. У деяких випадках на цьому місці сіяли жито: якщо воно росло гарно, то вважалося, що й місце гарне.
Перевірка правильності обраного місця полягає в подальшому уточненні розміщення хати на одній із найбільш придатних ділянок. Для цього здійснюється такий обряд: під кожним рогом майбутнього житла забивають дерев’яні кілки або ж кладуть камінці, біля яких після заходу сонця таємно від чужих очей насипають певну кількість зерен жита або пшениці: 27, 30, 33, 36, 39 тощо. Водночас посередині майбутнього житла на столику або стільці, застеленому вишиваним рушником, кладуть хрест (що його потім, при зведенні хати, переносять на покутній стовп), хліб, сіль і залишають яку-небудь посудину з водою.
Подекуди для більшої вірогідності воду ставлять біля кожного кілка чи камінця. Наступного ранку до сходу сонця перевіряють, у якому стані перебувають хліб, зерна, сіль і вода. Якщо все лишається незачепленим, а кількість води навіть збільшиться, то це добра ознака.
Такий обряд інколи повторюють дві-три ночі поспіль.
Побутує також обряд із використанням металевого або глиняного посуду (сковорода, горщик тощо). Під такий посуд увечері кладуть жмут вовни, а вранці перевіряють, чи не зволожилась вона. Якщо так, то й житло буде вологим і будувати його в цьому місці небажано.
Вважається, що всі зазначені магічні обряди мусять виконувати тільки чоловіки, хоча цієї традиції мало хто дотримується.
Незважаючи на всі ті ознаки, за якими не бажано обирати місце для хати, традиційна культура українців містить ритуали, котрі спрямовані на забезпечення очищення як “нечистого” місця, так і вже збудованої хати. Вдавалися до магічних дій, уявляючи землю живою істотою, та відповідно до цього робили все, аби вона “заспокоїлася”: на ній нічого не можна сіяти, будувати й навіть ходити. На якомусь етапі, продовжуючи використовувати всі ці магічні дії, місце під забудову почали освячувати, запрошуючи для цього священнослужителів.
Будуєш під місяць уповні, то й у каті буде повно (час закладин житла)
Вдалий час закладин – це один з найважливіших чинників, що безпосередньо впливає на успішність будівництва та подальше життя в оселі. Вважається, що зверху все видно, і того, хто береться за будівництво, буде покарано за кожен заборонений крок. Тому в жодному разі, приміром, не можна допускати, аби на час закладин припав присвячений комусь зі святих мучеників день, бо справу не буде завершено з якихось причин.
Закладати нову хату прийнято навесні чи влітку. Небажано починати в понеділок, середу та п’ятницю: це важкі дні, в які взагалі не слід розпочинати жодної “справи. Що ж до суботи, то вважається, що, розпочавши справу цього дня, зможеш просувати її лише по суботах.
Неділя – святий вихідний. Найкраще розпочинати тоді, коли місяць уповні. Небажано починати будівництво у високосний рік та на свята.
Після закладин уже можна працювати всі дні, крім неділі, свят і постів (Петрівка, Спасівка).
Будівельної жертви не минеш (закладини)
Слід зазначити, що будівельників обирають дуже ретельно. Це мають бути не лише спеціалісти своєї справи, але й люди, за якими немає дурного: їх минуле, поведінка, вдача мусять демонструвати приналежність до категорії порядних, чесних і відкритих. Найкраще домовлятися з тими будівельниками, яких порекомендував добрий знайомий чи родич.
Це вже половина успіху. До того ж вони повинні бути обізнані з народними звичаями та заборонами щодо будівництва. Поводитись із майстрами слід чемно, усіляко догоджати, аби не розлютити й той не “заклав” би в хату якесь зло.
Будівельників щедро пригощають.
Коли обрали місце й час для закладин, вдарили по руках із будівельниками, можна братися до роботи. Удосвіта в центрі майбутнього житла, перед місцем, де має бути піч, ставлять стілець, застелений рушником, на якому лежать хрест, букет квітів, хліб, сіль, чашка води або вина та гроші. Старший майстер бере рушник із хлібом, цілує його, промовляючи: “Господи, допоможи”, і починає роботу.
Рушник і гроші майстер забирає собі.
Починають зазвичай із майстрування хреста, який з ходом будівництва поступово піднімається до вершини даху (по закінченні його назавжди прибивають на горищі).
Крім того, під час закладин і зведенні нової хати навхрест дерева не кладуть, бо невдовзі буде в домі мрець. Щоб будинок стояв довго, перший камінь чи якийсь інший жертовний атрибут закладають тоді, коли пролетить крук.
Колись жертвою для закладин була курка, якій відрубували голову на порозі дому та закопували під фундамент. Уважалося, що тим самим позбавляли смерті когось із родини й особливо того, хто першим входив до нової хати. Пізніше під перший камінь фундаменту почали просто кидати гроші (аби вони не переводились в оселі), а магічний ритуал закладин обмежився до того, що просто під час новосілля почали першими впускати до новозбудованого дому когось із тварин: півня або кішку, особливо чорної масті.
Траплялось і так, що глибокі старці, втомившись від життя, самі входили першими в новозбудовану хату.
Дрібні гроші, зерно, хліб, вино, трави, квіти, зілля, часник, овечу вовну, лампадки, іконки, ладан, освячену воду, проскурки й інші жертовні атрибути (як і перший камінь, перший кілок, глиняні вальки й інші будівельні матеріали) обов’язково закладають господарі майбутнього житла. Жертовні атрибути закладаються під усі чотири кутки житла, а подекуди – лише під один так званий красний куток, що, як правило, розташований на сході.
Далі час для данини займаній природі та добрим духам, які мають стати опікунами нового житла: родичів, сусідів і будівельників запрошують на обід на місці майбутнього житла. За звичаєм, господар наливає чарку горілки чи вина та спочатку випиває сам, дякуючи всім, що прийшли, а потім підносить кожному по черзі, починаючи з того кінця, звідки сонце сходить. Пообідавши, гості розходяться, а майстри продовжують роботу.
Часом гості допомагають, коли треба зробити все швидше.
Сволок – це помешкання домашнього божества. Його особливо прикрашають, оздоблюючи обереговим зіллям та квітами, закладають під нього освячені в церкві речі, гроші, вовну, сіль і т. ін. Як тільки сволок встановлено, майстер прибиває до нього хрест і квіти, а господар – кожух, аби в хаті тепло було; скатертину, щоб в домі був лад і чистота; хустку з хлібом і сіллю, щоб хата була багата пирогами.
Кінець – ділу вінець (обряд “квітка”)
Він знаменує собою завершення будівництва. Центральним атрибутом є так звана “квітка” – хрест, прикрашений рушником, житніми колосками й квітами та прикріплений на гребені даху. Вона слугує не лише за знак закінчення робіт, але й є символом духовного очищення оселі.
Наприкінці будівництва слід обов’язково лишити отвір у даху над сіньми та вичекати, доки все зло вилетить. За кілька днів отвір закривають. Крім того, після спорудження хати протягом року не можна білити всю будівлю, а залишити хоча б невеликий клаптик, прихований від очей чужих людей, які можуть накликати лихо.
Обряди на закінчення будівництва вважаються дуже важливими, оскільки остаточно закріплюють атмосферу, що пануватиме в оселі й безпосередньо визначатиме самопочуття мешканців, впливаючи на здоров’я, стосунки в родині, життя в цілому. Сьогодні лише на селі дотримуються цього звичаю, і то не всюди. Може, саме тому сучасна людина часто відчуває дискомфорт, самотність?
Може, саме цьому стали модними слова “депресія” та “мігрень”? Адже в побудованому поспіхом будинку людина не відпочиває душевно, не відновлює витрачені за день сили й енергію.
..
Добре тому, хто вже у своєму дому (входини, новосілля)
Спочатку до двору запускають півня: де півень, там інша живність водитиметься, корови будуть добре доїтися.
До хати першою пускають кішку (іноді чорного кота), оскільки вона першою зустрічає господаря на тому світі, а також тому, що той, хто першим увійде до нового будинку, помре протягом року. Господар уночі в старому будинку вклоняється на всі чотири боки та просить домовика піти до нової оселі. А в новому домі на горищі вже мусить бути приготоване пригощання – краюха хліба із сіллю та кружка горілки. Іноді домовика символічно переносять у лапті, поклавши туди шило та жаринку. Або ж його закликають в мішок або горщик із кашею та переносять до нового житла.
Час переходу різний в різних місцевостях: це й “рівно опівдні”, і “якомога раніше перед сходом сонця”, причому в жодному разі не в понеділок чи суботу та не в період Посту. Переїжджають і темної ночі, аби “господаря не помітила нечиста сила”.
Господар вносить до хати ікону, а господиня – рогач і кочергу, ними хрестять всі кути, аби комахи не водилися. Далі слід прочитати “Отче наш” та поставити ікону до святого кута. Далі вносять хліб на вишитому рушнику та сіль, миску з житом, пшеницею, дрібними грішми та пляшку горілки, і господар просить достатку в новій оселі.
До хати входять за старшинством: хто раніше увійде, той раніше й помре, і це повинно бути природно.
Особливого значення надають першому запалюванню печі. Якщо вогонь горить ясно, то в новому домі буде весело, якщо дим пішов у дім, то не уникнути суперечок.
Далі час для першого в новій оселі обіду. Цей акт символізує відновлення того ладу, що панував у старій хаті.
Якщо до хати переселяються молоді, які щойно побралися, то, вийшовши на вулицю з хлібом і сіллю на вишитому рушнику, старший в родині (голова) благословляє дітей на щасливе життя в новій хаті. Молоді господарі беруться за кінці рушника, і він заводить їх до нового житла. За ними заходять родичі та сусіди; літня жінка посипає всіх зерном і дрібними грішми, бажаючи щастя в новому домі.
Після цього всі дарують подарунки та сідають за столи, а молоді господарі частують гостей. Новосілля закінчується співами й танцями (прийнято спочатку співати обрядових пісень і тільки потім звичайних).
Сьогодні часто запрошують священика святити оселю. Доброю прикметою є, якщо він щось забуде в хаті й повернеться по це.
Гості, до речі, за народним звичаєм, повинні чітко знати, хто що дарує. Так, батьки новоселів несуть подушки, родичі та сусіди – клуночки з житом, хліб, сіль, посуд, ножі, ложки (старий посуд у новій хаті категорично забороняється). На новосілля господар обов’язково ріже барана або свиню, якщо тримає господарство.
У далекому минулому першим у хату навіть вводили коня, мабуть, для того, щоб засвідчити, що хата добротна, міцна та велика за розмірами.
Входини – це центральна подія. Але, на жаль, сьогодні від цього яскравого колись обряду залишається все менше, зазвичай окремі деталі, що не потребують якихось зусиль. Побутують цікаві звичаї, пов’язані з житлом не на всій території нашої країни – в основному серед сільського населення.
Але в того, хто хоч раз візьме участь у такому дійстві, обов’язково залишаться яскраві й незабутні враження.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)