(1917 – 1993)
БЕРДЖЕС, Ентоні (Burgess, Anthony; автонім: Джон Ентоні Вілсон – 25.02.1917, Манчестер – 25.11.1993, Лондон) – англійський письменник, композитор і критик.
Народився у католицькій родині, що належала до середнього класу. Батько майбутнього письменника працював касиром, а вечорами підробляв, граючи на фортепіано у манчестерських пабах. Після смерті матері, яка померла в 1919 р. під час епідемії грипу, малий Ентоні протягом деякого часу жив у своєї тітки, а згодом, коли батько одружився вдруге, хлопцем заопікувалася мачуха.
Після коледжу
Упродовж 1946-1950 pp. Берджес викладав у Бірмінгемському університеті, працював у регіональних закладах Міністерства освіти, вчителював у Бенбері. Варто зазначити, що до 1959 р. Берджес писав порівняно мало, натомість інтенсивно студіював мистецтво
Свій перший роман “Краєвид з фортечного муру” (“А Vision of Battlement”) Берджес написав ще у 1949 p., проте його публікація стала можливою аж у 1965 р. Сюжетною основою твору стала Вергілієва “Енеїда”, а в стильовій манері автора роману виразно простежується вплив Дж. Джойса.
У 1954 р. Берджес отримав нове призначення: він став одним із освітніх функціонерів колоніальної адміністрації у Малайзії та Брунеї. Тут письменник створив свою “Малайську трилогію”, до якої увійшли романи “Час тигра” (“Time for a Tiger”, 1956), “Ворог під ковдрою”(“The Enemy in the Blanket”, 1958), “Ліжка на Сході” (“Beds in the East”, 1959). У цих (значною мірою – автобіографічних) книгах Берджес намагається проаналізувати складний процес поступового фізичного і духовного спустошення британського невдахи-чиновника, який усвідомлює безперспективність і абсурдність своєї діяльності в умовах гострої кризи колоніальної системи і посилення боротьби корінного населення за незалежність своєї країни.
Життя на чужині підірвало здоров’я Берджеса – у 1959 р. він був змушений повернутися в Англію. Невдовзі лікарі діагностували у Берджеса пухлину головного мозку, попередивши, що жити йому залишилося не більше дванадцяти місяців. Привид близької смерті змусив письменника гарячково працювати, і хоча згодом з’ясувалося, що поставлений йому діагноз був хибним, проте упродовж наступних 33 років він опублікував понад 50 книжок художньої прози і сотні журналістських статей, рецензій та есе.
Тут, либонь, варто зауважити, що Берджес – це дівоче прізвище матері письменника, яке він узяв собі за псевдонім, і більшість його творів побачили світ саме під цим ім’ям. Берджес також публікувався під псевдонімом Джозеф Келл, а одного разу навіть написав рецензію на свій роман “Таємний містер Ендербі”(“Inside Mr Enderby”, 1963), надрукований під цим ім’ям (редактор однієї з британських газет надіслав йому цю книгу на рецензію, не маючи й гадки про те, що Джозеф Келл і Берджес – одна людина).
Упродовж 1960-1964 pp. Берджес написав одинадцять романів. У “Неповноцінному насінні” (“The Wanting Seed”, 1962) він змальовує перенаселену Англію майбутнього, яка безпорадно знемагає під владою ліберальних і тоталітарних режимів, що постійно змінюють одне одного біля керма влади. У 1962 р. побачив світ і найвідоміший науково-фантастичний роман Берджеса – “Механічний апельсин” (“A Clockwork Orange”).
Цей твір набув особливої актуальності на тлі зростання активності підліткових банд і поширення застосування елементів біхевіористської теорії Б. Ф. Скіннера у практиці в’язниць та інших виправних установ, психіатричних клінік і притулків.
Сюжет “Механічного апельсина” розгортається у майбутньому Лондоні, а мовою роману є так звана “надцат” – химерна суміш циганської говірки, російського, англійського й американського сленгу, вряди-годи пересипана фрагментами сатиричної прози в дусі “Бостонців” Г. Джеймса. На формування авторського задуму певною мірою вплинула поїздка в СРСР, яку Берджес здійснив у 1961 р. Під час перебування у Ленінграді письменник мав нагоду поспостерігати за тамтешніми “стилягами”, і згодом спародіював їхній жаргон та манеру одягатися у “Механічному апельсині”.
Які ж проблеми порушує Берджес у своєму найвідомішому романі? Алекс, головний герой твору, є неповнолітнім злочинцем, який гвалтує і вбиває людей. Зрештою, Алекса заарештовують і кидають до в’язниці, де він погоджується на своєрідне “промивання мізків”, яке має змінити його жорстоку вдачу і схильність до агресії.
Психіатричний експеримент призводить до неочікуваних наслідків: Алекс виходить з тюрми безвольною, жалюгідною істотою, непристосованою для нормального життя в суспільстві.
Відтак автор пропонує замислитися над альтернативою: збереження свободи волі (навіть якщо нею можуть скористатися злочинці) чи перетворення суспільно небезпечних людей у “добрих” громадян, які, проте, такої свободи не мають. Знаменно, що оригінальне (лондонське) видання книги завершується фінальним розділом, у якому Алекс з оптимізмом дивиться у добропорядне майбутнє. Натомість американська версія роману має похмурий кінець – Алекс, зрештою, повертається до своєї природної, злої суті: “Але ви, брати мої, згадуйте вряди-годи, яким колись був малюк Алекс. Амінь. І весь отой кал.”
У 1971 р. американський режисер С. Кубрик зняв фільм за романом Берджеса. Роль Алекса у цій стрічці, яка майже одразу стала культовою, виконав британський актор М. Макдауел. А невдовзі, у 1972 p., творці “Механічного апельсина” стали лауреатами трьох “Оскарів”, виборовши нагороди американської Академії кіно за найкращий фільм, режисуру та сценарій.
До проблем, окреслених у “Механічному апельсині”, Берджес згодом повертався ще не раз (зокрема, у романах “Ендербі: галопом по Європах” (“Enderby outside”, 1968) та “Механічний заповіт, або Кінець Ендербі” (“The Clockwork Testament, Or Enderby’s End”, 1975). Головним героєм цих книг є поет-нонконформіст Ендербі (alter ego автора), устами якого Берджес ущипливо іронізує над споживацькими ідеалами сучасного суспільства, мізерністю його духовних запитів.
У 1968 p., після смерті першої дружини, письменник одружився з графинею-італійкою і відтоді більшу частину свого часу проводив у континентальній Європі та США. Проте навіть перебуваючи за кордонами Британії, він часто з’являвся у телевізійних програмах і постійно публікував статті у популярних британських газетах. Берджес багато подорожував: у першій половині 70-х pp. його запрошували викладати у провідних університетах США (Прінстон, Нью-Йорк), а з 1975-го по 1983 pp. (коли померла його друга дружина) письменник жив на Мальті.
Упродовж 70-80 pp. XX ст. Берджес опублікував близько 30 книг, серед яких вирізняється роман “Сили земні” (“The Earthly Powers”, 1980). Цю книгу багато критиків вважають вершиною творчості Берджеса. Головним героєм роману (і водночас – оповідачем) є 81-річний письменник-гомосексуаліст Кеннет Тумі, образ якого до певної міри пов’язаний з постаттю С. Моема.
Крім того, у “Силах земних” дотепно змальовано чимало кумедних ситуацій, учасниками яких виступають інші видатні літератори XX ст.
Романи Берджеса характеризуються мовною винахідливістю і насичені елементами соціальної сатири. А з його автобіографій – “Малий Вілсон і великий Бог”(“Little Wilson and Big God”, 1987) і “Ти відбув свій час” (“You”ve had your time”, 1990) – перед очима читачів постає складна, сповнена болісних вагань і сумнівів, особистість, яка має дуже мало спільного з розтиражованим у мас-медіа публічним образом Б.
Берджес також написав кілька кіносценаріїв і літературознавчих праць – він був фахівцем з творчості В. Шекспіра і Дж. Джойса. Серед музичних творів Берджеса – кілька симфоній, балет і опера.
А його музичну версію роману Дж. Джойса “Улісс” навіть транслювали по британському радіо під час урочин, присвячених сторіччю від дня народження славетного ірландця.
Г. Безкоровайний
(1 votes, average: 5.00 out of 5)