Романтичне осмислення дійсності в романі Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері”

Відомий представник французького романтизму, поет, драматург, романіст Віктор Гюго (1802-1885) написав безліч прекрасних творів. Сам письменник стверджував, що людство пройшло три етапи розвитку. Перший, коли людство милувалося силою і красою Природи.

Другий етап, коли почалася соціальна історія людства. З цим періодом Гюго пов’язує епос. Третій етап – виникнення християнства.

З цим періодом письменник пов’язує драму.

Найвідомішим твором Віктора Гюго є “Собор Паризької Богоматері”. Дія роману відбувається у XV столітті.

Письменник звертається до складного періоду життя Франції і зображує національний колорит.

Пам’ятником історії та осередком духовних цінностей у романі є Собор Паризької Богоматері.

Сюжет роману романтичний, він розгортається динамічно і драматично. В епізодах В. Гюго використовує гіперболу й емфазу. В основі роману Віктора Гюго – світ, одержимий пристрастями. Прекрасна вулична танцівниця Есмеральда закохується в молодого капітана Феба. Архідиякон Клод Фролло одержимий пристрастю до Есмеральди.

В Есмеральду закоханий і дзвонар – горбань Квазімодо. В основі лежить контраст прекрасного і жахливого,

темного і світлого.

Герої роману романтичні. Есмеральда – прекрасна, добра, чуйна. Проте її жорстоко карає життя: Есмеральду несправедливо звинувачують, вона стає жертвою, а краса її виявляється згубною.

Клод Фролло – священик-аскет, благовидний зовні, але проявляє найсуперечливіші людські якості. З одного боку, він пошкодував і поселив маленького потворного горбаня, але, одержимий пристрастю до Есмеральди, перетворюється на жорстоку і злобну людину. А потворний Квазімодо, навпаки, виявляється здатним на безкорисливе кохання, яке перетворює відлюдькуватого і потворного Квазімодо на людину, красиву душею.

Віктор Гюго показує, як люди, що відійшли від природи, отримують від неї Удар. Фінал роману, на думку письменника, не песимістичний. Світ – це сцена, на якій відбувається одвічна трагедія, людьми керують пристрасті, а добрий і злий початок в людях перебувають у постійній боротьбі.

Письменник зображує в кінці роману натовп знедолених і нещасних людей, готових до боротьби, здатних на підняття повстань. Письменник попереджує, що ще цей час не настав.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Романтичне осмислення дійсності в романі Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері”