Роман “Євгеній Онєгін” неможливо охарактеризувати одним поняттям, одним словом. Кожний, хто читав його протягом двох сторіч, знаходив щось нове, давав ще одне пояснення, визначення цьому дивному добутку. Це й “енциклопедія російського життя”, як назвав роман В. Бєлінський, і перший росіянин реалістичний роман, і вільний роман, відкриття А. С. Пушкіна, що послужило початком розвитку всієї
Наступної літератури як XIX, так і XX століття. “Пишу не роман, а роман у віршах – диявольська різниця” – так сказав сам автор про свій
А. С. Пушкін у своєму романі вперше відокремив автора від героя. Автор у романі присутній нарівні з іншими героями. І лінія автора, його точка зору існує сама по собі, окремо від точки зору головного героя, Онєгіна, іноді перетинаючись із нею. Третій же герой роману, Ленский, зовсім не схожий ні на автора, ні на Онєгіна, з ним зв’язана ще одна точка зору, інша позиція, що протиставляється в першу чергу позиції Онєгіна, тому
Зіштовхується з Ленским, він лише показує своє до нього відношення.
А. С. Пушкін з м’якою іронією розповідає про Ленском, цьому захопленому романтику, що…співав розлуку й сум,
И щось, і туманну далечінь.
А також з деяким глузуванням говорить про те, як писав Ленский:
Так він писав, темно й мляво (Що романтизмом ми кличемо, Хоч романтизму отут нітрохи
Не бачу я…).
Романтизм уже пішов з життя, як іде й Ленский. Його смерть цілком логічна, вона символізує собою повна відмова від романтичних ідей. Ленский не розвивається в часі, він статичний. Відрізняючись від тих людей, серед яких змушений жити (і в цьому він схожий з Онєгіним), Ленский був здатний тільки на те, щоб швидко спалахнути – і згаснути. І навіть якби Онєгін не вбив його, швидше за все, у майбутньому Ленского чекало звичайне життя, що остудила б його запал і перетворила в простого обивателя, що
Пив, їв, нудьгував, товстів, хирів
И, нарешті, у своєї постеле
Помер б посередині дітей,
Плаксивих бабів і лікарів.
Такий шлях, точка зору нежиттєздатні, що й доводить Пушкіна читачеві.
Зовсім інша точка зору Онєгіна. Вона в чомусь схожа з точкою зору автора, і тому в якийсь момент вони стають друзями:
Мені подобалися його риси,
Мріям мимовільна відданість…
Вони обоє сходяться у своєму відношенні до світла, обоє біжать від нього. Обоє скептики й разом з тим інтелектуали. Але Онєгін, як і автор, розвивається, міняється, і його відносини з
Автором теж міняються. Автор поступово віддаляється від Онєгіна. Коли ж Онєгін іде
На дуель, злякавшись суспільної думки, і вбиває на ній Ленского, коли виявляється, що його точка зору не грунтується на твердих моральних принципах, автор зовсім віддаляється від свого героя. Але ще й до цього видно, що їхньої точки зору розходяться по багатьом питанням: це і їхнє відношення до мистецтва, до театру, до любові, до природи. Те, що один з них поет, а іншої не може відрізнити ямба від хорея,
Звичайно, сильно віддаляє їхній друг від друга. І швидше за все, А. С. Пушкін показував, що
Точка зору Онєгіна, наприклад, його відношення до театру:
…на сцену
У великому рассеянье глянув,
Відвернув – і позіхнув –
Відмінна від авторської. Автор, безумовно, захоплюється цим мистецтвом, для нього театр – це “чарівний край”. Відношення ж Онєгіна до любові:
Як рано міг він лицемірити,
Таїти надію, ревнувати… –
Просто не має права існувати.
Онєгін, будучи “генієм” науки любові, упустив можливість щастя для себе, виявився
Нездатним на щире почуття (спочатку). Коли ж він зміг полюбити, то однаково не
Досяг щастя, було вже занадто пізно. У цьому полягає щира трагедія Онєгіна.
И його шлях виявляється неправильним, несправжнім. Позиція автора інша, його не раз
Хвилювали страсті, любов була незмінним супутником життя:
Помічу до речі: всі поети –
Любові мрійливої друзі.
И звичайно, саме відношення до Тетяни багато в чому визначає їхньої точки зору, віддаляючи друг від друга. Чим ближче Пушкін до Тетяни, тим більше віддаляється він від Онєгіна, що морально набагато нижче її. І тільки коли Онєгін буде здатний на високе почуття, коли він закохається в Тетяну, критичні оцінки А. С. Пушкіна зникнуть.
Одне з основних розходжень між ними – це в тому числі їхнє відношення до природи. Онєгін далекий від її, як і від усього іншого, автор же “відданий душею”, “породжений для життя мирної, для сільської тиші”.
Пушкін показав, що така позиція, точка зору Онєгіна вже не можуть існувати. Правда, він залишає йому вибір. Онєгіну ще не пізно змінитися, тому-те фінал роману відкритий.
З позиції ж автора, тільки його власна точка зору можлива для мислячої людини, вона найбільш прийнятна для життя.
Унікальність цього роману, несхожість цього роману ні на один іншої полягає в тім, що автор дивиться на Онєгіна вже не як на героя свого роману, а як на цілком
Певної людини зі своїм світоглядом, зі своїми власними поглядами на життя. Онєгін зовсім незалежний від автора, і це саме й робить роман по-справжньому реалістичним, більше того – геніальним утвором А. С. Пушкіна.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)