Аристократизм духу

“Аристократизм духу” – термін, вживаний українським письменством на початку XX ст. задля розкриття вищих (елітарних) якостей людської душі, позначеної бездоганними чеснотами та тонким естетичним чуттям. Такими рисами характеризуються персонажі творів О. Кобилянської (“Некультурна”, “Вальс меланхолійний” тощо), Лесі Українки (Мавка у “Лісовій пісні”, Річард Айрон в “У пущі”, Долорес у “Камінному господарі” та ін.), А. Тесленка (“Страчене життя”), С. Васильченка (“Талант”), В. Винниченка (“Раб краси”) та ін. Вони засвідчують, що “А. д.” притаманний не “вибраним” окремим особам, а випливає з основ менталітету українців, спростовуючи егалітарне уявлення про український народ як “хлопський”.

Потужний пафос “А. д.” спостерігається також у творчості М. Коцюбинського, О. Олеся, М. Вороного, раннього П. Тичини, “неокласиків”, представників “празької школи” тощо.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Аристократизм духу