Анна Кареніна
героїня нашого часу
(за романом Л. Толстого
“Анна Кареніна”)
Читаючи такі твори як “Анна Кареніна” Льва Толстого, чи “Пані Боварі” Флобера, ми задумуємось над тяжкою долею жінок, над змістом і ціллю їхнього життя. І хоча це дві, можна сказати, взаємо пов’язані речі вони часто не співпадають в нашому житті.
Осуджує, чи оправдовує Толстой Анну Кареніну? І як слід розуміти таємничі слова епіграфа: “Мне отмщение, и Аз воздам”? Невже страшна смерть
Заслужена кара цієї жінки, що до самого кінця
Герой трагедії не може бути людиною з нецільними, роздрібленими почуттями. Людина з маленькими, почвертованими почуттями і компромісними думками не може охопити своїми чи думками, чи почуттями всю реальність і зачіпити саме основне, не може протистояти цілому світу, висуваючи до нього високі вимоги, ціною власного життя, не може показати справжнє нещастя багатьох людей. Це і зробила героїня Толстого – Анна.
Своєю любов’ю вона хотіла охопити весь світ. І холодний, жорстокий світ, який оточував її, не прийняв її світлу любов.
В образі Анни, Толстой показує
Дружина Толстого – Софія Андріївна записала слова автора: “Он говорил, что задача его сделать эту женщину только женственной и невинной”. Тим самим він якби погоджувався з роздумами Анни: “Я не виноватая в том, что Бог меня сделал такою, что мне нужно любить и жить… “
Зустрівшись з Вронським у вагоні в Анни було відчуття бурі в її життя – передчуття “забороненого” щастя. В ній кипіла сила життя, а таке бажання справжнього життя, було рівносильне цій бушуючій бурі.
Треба сказати, що Толстой розвиває в “Анні Кареніній” одну із основних тем своєї творчості, тему відчуження світу від людини і велике бажання людства – бажання присвоєння всього світу людині. Анна Кареніна була готова полетіти назустріч всьому світу. І зрозуміло, що любов, яка виникла в світлій душі, Анна була готова подарувати цілому світу. Любов Анни висока і прекрасна, бо в ній відчувалась потреба життя і любові до всіх взагалі, і кожного окремо.
Та Вронський і Анна своєю любов’ю убили її. Лиш починаючи свою любов, вони миттєво починали знищувати її. Любов Анни була самим життям. Але і ця любов була самою смертю. Невже це означало, що смерть прикинулась життям?
Так, вона це вміє робити. І було зрозуміло, що любов Анни і Вронського просто була приречена на крах. Хоча сама природа покликала Анну до кохання. І, водночас, та сама природа осуджує її за любов, що жила в душі Анни.
Не треба забувати, що переживання Анни за її почуття, за її совісність, її готовність осудити себе – водночас протестом проти цього. Між почуттями Анни і думками Толстого проходить границя, яка пролягає через весь роман: границя між відношенням Толстого до Анни і його відношенням до брехні і зла, в які вона ввійшла і в своїх почуттях до Кареніна, і в почуттях до Вронського.
І в цей час від неї відвертається весь світ. І небо, і сонце, і зелень осуджують її…
На жаль саме любов Анни убиває її. Не знайшовши щастя з своїм чоловіком, вона прагне побачити його з Вронським, але знову і знову розчаровується. Вронський – людина не для сімейного життя, а тим більше для справжньої любові.
Так як і Каренін, він не є людиною, щоб жила заради людей. Але Анна усвідомлює це тільки згодом. Розчарувавшись в житті і в коханні, Анна не може знайти себе в житті і бачить вихід тільки зробивши такий відчайдушний крок – крок до смерті. Треба сказати, що не кожна людина готова гідно дивитися в очі смерті, не кожна може залишити дітей, та й взагалі життя.
В образі Анни, на мою думку, Толстой показав жінку, що кинула виклик світу в якому вона жила, яка відкрито “крикнула” про свої почуття.
На жаль у наш час є дуже багато жінок з долею Анни Кареніної. І треба сказати, що завжди людська душа буде прагнути до щастя, а основне, до взаємної любові, та дуже рідко вона буде знаходити. І ми можем твердо сказати, що Анна Кареніна є героєм нашого часу, вона є поштовхом до боротьби за свою любов, своє щастя.