Ніч – Найзагадковіше час. У середньовіччі вважали, що саме вночі прокидаються примари, перевертні, темні духи, чорні феї. Вночі люди боялися виходити на двір, так як на небі немає давнього їх захисника – Сонця. Але були в ночі і прихильники.
Багато творчих людей могли працювати тільки вночі, коли їм ніхто і ніщо не заважало. Ласкава ніч ховала у своїй пітьмі не однієї людини, який мав потребу в цьому. Насправді, природа, Неперевершена вдень, вночі здається ще красивішим.
Під м’яким світлом місяця, який визирає з-за легкої хмаринки,
Нічний невидимий аромат пливе поряд з ніжними хмарами.
У ньому змішані запахи Матіола – маленьких квіточок, трохи схожих на зірочку з неба, запах роси, яка діамантовими розсипами вкриває рослини, запах напрацьованого за день вітру, який іноді принесе звідкись легке відчуття диму, і запах ще чогось, що ми не можемо встановити. Адже це
Багато письменників описували ніч, іноді просто обирали її як час для подій, про які йдеться у творах, Гете у своєму вірші “Нічна пісня мандрівника” не пише відкрито, що час подія – ніч. Але читач розуміє, що саме так і є: стомлений мандрівник, який дивиться на зоряне небо і молиться Богу за те, щоб відчути всю повноту життя. Вірш Гете перегукується з твором давньогрецького поета Алкмана, який майстерно описує природу, її звуки і тони. “Сплять всі вершини гірські…”.
У цьому вірші грек зображує сон землі, води, флори і фауни. Зупинившись на одній з рядків, відчуваєш цю картину, немов би дихаєш нічним, свіжим повітрям, з захопленням ніби бачиш гірський ландшафт, гострі гори, каміння, хижий вітер височини. Схоже розташування духу передає Лермонтов в переспіві вірша Гете “Гірські вершини”.
Мандрівник, який втомився йти цілий день запиленим шляхом, зупиняється вночі трохи відпочити. Він спостерігає мирний, тихий, майже беззвучний сон природи і чекає, коли він також зможе відпочити.
Вночі, Коли невидимі шляху Гіпноса зачаровують свідомість, присипляють сталеву волю і крижаною розум, у людини залишаються тільки почуття і емоції, довготривалі та скороминущі. Вони лягають зоряними рядками віршів на білому тлі прекрасної троянди писемності, створюють фундамент лірики. Почуття збиваються в хмари на небі нашої свідомості і пливуть у висоту відчуттів, поки їх не зупинить сон, який зрівнює всіх істот.