Фарби ночі
(Алкман “Сплять усі верховини гірські… “,
Й. В. Гете “Нічна пісня мандрівника”, М. Лермонтов “Із Гете”)
Ніч – найзагадковіший час доби. У середньовіччі вважали, що саме вночі прокидаються привиди, перевертні, темні духи, чорні феї. Вночі люди боялись виходити надвір, тому що на небі немає давнього їх захисника – Сонця.
Але були в ночі і прихильники. Багато творчих людей могли працювати тільки вночі, коли їм ніхто і ніщо не заважало. Ласкава ніч ховала у своїй темряві не одну людину, яка потребувала
Насправді, природа, неперевершена вдень, вночі здається ще гарнішою. Під м’яким світлом незрадливого місяця, що визирає з-за легкої хмаринки, вона відпочиває, лиш де-не-де потопаючи в чорній, густій пітьмі. Вночі разом із природою відпочивають і люди. Але іноді, коли ми відчуваємо у своїй свідомості поклик зірок, ми прокидаємось, відчиняємо вікно, або просто виходимо на свіже повітря і вдихаємо його на повні легені. Нічний невидимий аромат пливе поряд із ніжними хмарами.
У ньому змішані запах матіол – маленьких квіточок, трохи схожих на зірочку з неба, запах роси, яка діамантовими розсипами вкриває
Багато письменників описували ніч, іноді просто обирали її як час для подій, про які йдеться у творах. Гете у своєму вірші “Нічна пісня мандрівника” не пише відкрито, що час подій – ніч. Але читач розуміє, що саме так і є: втомлений мандрівник, який дивиться на зоряне небо і молиться Богові за те, щоб відчути всю повноту життя.
Вірш Гете перекликається з твором давньогрецького поета Алкмана, який майстерно описує природу, її звуки і тони. “Сплять усі верховини гірські… “. У цьому вірші грек змальовує сон землі, води, флори і фауни. Зупинившись на одному з рядків, відчуваєш цю картину, немов би дихаєш нічним, свіжим повітрям, із захопленням неначе бачиш гірський ландшафт, гострі тори, каміння, хижий вітер височини. Схожий настрій передає Лермонтов у переспіві вірша Гете “Горные вершины”. Мандрівник, який втомився йти цілий день запиленим шляхом, зупиняється вночі трохи відпочити.
Він спостерігає мирний, тихий, майже беззвучний сон природи і чекає, коли він також зможе відпочити.
Вночі, коли невидимі пути Гіпноса зачаровують свідомість, присипляють сталеву волю та крижаний розум, у людини залишаються тільки почуття і емоції, довгочасні і швидкоплинні. Вони лягають зоряними рядками віршів на білому тлі прекрасної троянди писемності, створюють фундамент лірики. Почуття збиваються у хмари на небі нашої свідомості і плинуть у височінь відчуттів, доки їх не зупинить сон, що зрівнює всіх істот.