Мотив незнищенності матерії переходить з “Книги Лева” в “Зелену Євангелію”, книжку, суцільно підкорену ідеї пантеїстичного тлумачення природи. Ніщо тут не було щасливою випадковістю. Книжка була відредагована поетом, і деякі вірші її публікувалися за його життя в пресі. Захищаючи їх від “обурених” читачів, він писав: “Антонич – така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі, лисиці тощо.
Частина, органічно зв’язана з загальним біологічним ростом”. Але ці слова можуть бути першою нотою в багатій поліфонії
Поезія Антонича – це розпізнавання активного й “потойбічного” буття людини через її перетворення в рослину і, таким чином, включення її життєвих сил у сили насіння, пилка, блідого кільчика, не скореного асфальтами й плитами залізобетону зародка майбутнього дерева.
Чому Антонич так часто й так пристрасно “вивчає” взаємини людини й рослини? Справа, здається, у тому, що рослина має недосяжну вірність місцеві народження, дитячу безвідповідальність за своє життя, мінливу зовнішність і вищий смак у створенні своєї індивідуальності.
У віршах книги поет робить глибокі філософські висновки – усе мусить падати, гнити, нищитися, ставати лоном для нового. І ці закони однакові для всіх, хто населяє землю.
“Дерево музики” – так можна назвати кожен вірш збірки. Так спів не тільки переходить у повінь, не лише у квітковий пил, але обертається і в запах, і окріп мелодії. Збірка переповнена зоровими й слуховими образами, які надають їй оригінальності.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)