Амфібрахій (грецьк. amphibrachys, від amphi – обабіч та brachys – короткий) – в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом: У силаботонічному віршуванні – трискладова стопа з наголошеним другим складом (-∪-). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити кілька складів (пеон); найліпший варіант А. – при парокситонній римі, коли витворюється гармонійний акаталектичний рядок. В українській поезії до А. вперше
– Матусю! Хто очі мені замінив? – Всміхнеться, щоб сліз не побачив.” Сама – до вікна, до неораних нив – І плаче…
(Є. Плужник)
Двостопний А.. також не часто спостерігається:
… ночами про подвиг Я марив малим, А подвиг – це побут
Без жару й золи, Шизоїдно чистий, Абсурдно міцний,
Не вельми врочистий, Та дуже ясний
(О. Шарварок).
Подеколи поети звертаються
На гратах не місяць – корова, Не сяйво – рапатий язик. В залізних, вантажних оковах – Життя божевільного лик
(І. Крушельницький).
Прикладів чотиристопного А. в українському вірші теж не дуже багато:
О метана бурею, Нене злиденна, Укріплю Тебе я на камені слова, І будеш, як церква, ясна і сталенна!
(В. Пачовський).
П’ятистопний А. надає поетичному мовленню ознак урочистості, як у вірші М-Бажана “На Карпатських узгір’ях”:
Просвічений сонцем, на вітрі, в зеленім огні Він листя різьблене, обтяжене росами, сушить. Хай ломляться гори, хай грози ревуть в вишині, – Він тут вкорінився, він тут укріпився й не рушить.
Надзвичайно рідкісний А. – шестистопний (С. Голованівський: “Минають роки, як хвилини, і зорі згасають байдужо… “), що виразно розмежовує віршовий рядок на два піввірші, викликає враження “важкого” стилю. Подеколи поети звертаються і до вільного А., наприклад, І. Франко:
Полуднє. Широкеє поле безлюдне. Довкола для ока й для вуха
Ні духа!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)