Дактиль (грецьк. daktylos – палець; міра довжини) – в античній версифікації – стопа на чотири мори з трьох складів, з яких перший – довгий, решта – короткі. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на першому складі (- ∪ ∪). дактилічні віршові розміри з’явилися в українській поезії у другій половині XVIII ст., проте чималий час лишалися не вельми популярними. І досі одностопний д. – надзвичайно рідкісне явище навіть у гетерогенних строфах, хоч трапляються поодинокі випадки йото вживання:
Всі поля серпами гніву
(Юрій Клен).
Іноді поети вдаються до двостопного д.:
Лезами слів Значте скарби. Воля і гнів – Голос доби
(П. Филипович).
Поширенішим є тристопний д.:
В райдугу чайка летіла. Хмара спливала на схід. Може б, і ти захотіла Чайці податися вслід?
Сонце на заході впало. Райдуга згасла в імлі. Темно і холодно стало На неспокійній землі
(Л. Первомайський).
Часто використовується чотиристопний д.:
Синіми спіралями, барвами кольорами Ходить ходить хвилями втіха, як вино
(І. Багряний)
Цікавий приклад п’ятистопного д, міститься у доробку М. Вінграковського:
Ніжне
Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?
Не є винятком і шестистопний д., в тому числі й білий:
Дні відцвітають в минуле, тремким осипаються листям В сяєві променів грають, в барвистім згоряють вогні. Смуток і радості й туги засновують очі імлою. І на волосся й на вії сріблястий кладеться іней
(Б. Кравців).
Дедалі більше поширення знаходить вільний д.:
Тільки й думок – на ранок Хліба нема у жінки… Ганок, Труп біля стінки
(Є. Плужник).
(2 votes, average: 2.50 out of 5)