Завдання літературної критики – визначити художню цінність твору, його значення для читачів. Скільки було випадків, коли вчені не приймали видатне творіння або, навпаки, схвалювали якусь низькопробну “одноденку”. Мені здається, що найсправедливішим і найточнішим критиком є час, який перевіряє художні твори на справжність, розставляє їх на місця: щось відправляє у забуття, а іншим дає путівку у безсмертя.
Ось до цих останніх, безумовно, належить комедія І. Карпенка-Карого “Хазяїн”.
Написана у 1900 році, вона не втрачає своєї
Перелік дійових осіб теж ніби відкидає нас у далеке минуле: родовитий багатий пан, економи, шахмейстер…
Але починається перша дія – і опиняєшся серед своїх сучасників. Фактор Маюфес – це ж звичайний посередник, або маклер, який допомагає влаштовувати різноманітні операції і цим заробляє на життя. Економ Зеленський просить Феногена замовити за нього словечко перед Пузирем,
Та це ж закон і нашого життя, коли майже все купується і продається: і послуги, і допомога, і робота, й освіта. Принаймні про це свідчать численні серіали про сучасну дійсність.
Але найсучаснішим, мабуть, є головний персонаж комедії – Терентій Гаврилович Пузир. Ось ділова людина, яка від своїх помічників вимагає сумлінної праці й обов’язкових прибутків. Пузир все міряє вигодою. “Аби бариш, то все можна”, – дружина хазяїна добре засвоїла головний життєвий принцип Пузиря.
Не гребуючи навіть злочином, він будь-якою ціною прагне одного – збагачення. Навіщо? А для збагачення!
Хіба ж це не безглуздя – “стяжания заради стяжания без будь-якої іншої мети”. Пузиреві не потрібні ні вишукана їжа, ні гарний одяг, ні – борони Боже – література і мистецтво. Він знає лише свої степи, свої вівці, свої гроші, яких повинно бути дуже багато.
Терентій Гаврилович легко впізнається в сучасних анекдотах про “нових українців” і “нових руських”, з їхнім безкультур’ям, неуцтвом, байдужістю до чужих проблем і потреб. У них теж мета – одержати “бариш”. Правда, замість старого халата і кожуха у них, мабуть, модні речі із золотими ланцюгами. І їдять вони в ресторанах, а в усьому іншому – точнісінькі Пузирі.
Може, я дещо згущую фарби, але ті телефільми про “хазяїв життя” початку XXI століття викликають згадку про комедію І. Карпенка-Карого, яка могла б повчити декого з нинішніх мільйонерів. Ще 100 років тому український драматург намагався застерегти “стяжателів заради стяжания”, показати їхню обмеженість, жалюгідність. Гроші – річ потрібна, але найвища цінність – людина, духовно розвинена, добра, щедра і благородна.
Тільки вона заслуговує на повагу і любов, а не “пузир”, хоч і золотий.