Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення; 2) сукупність особливостей вимови, характерної для певної мови або діалекту. У літературознавстві термін А. вживається при визначенні ритмічної структури вірша (А. ритмічний) або на означення засобу мовної характеристики персонажа, що грунтується на своєрідній вимові іншомовних звуків, відмінній від вимови звуків рідної мови. Необхідною вимогою для цього є графічне відображння А. у тексті твору. Наприклад, український сатирик В. Самійленко висміяв московську агентуру в Галичині, спародіювавши промову на публічному вібранні її резидента І. Наумовича у вірші “Возсоєдиненний галічанін” та мову преси “москвофілів” у сатиричних діалогах “Разгаворы”.
Подібне зустрічаємо у творах “мандрованих дяків” XVI1-XVIII ст., а також І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, І. Франка, Остапа Вишні, Ю. Андруховича та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)