Казка Гофмана “Малюк Цахес” – надзвичайно яскравий сатиричний твір, в якому автор розвиває відомий фольклорний мотив про чудодійне волосся. Добра фея Розабельверде із жалю дарує маленькій потворі Цахесу три чарівних волосинки, і тепер все талановите і значне, що робиться і мовиться у його присутності, приписується лише йому.
Завдяки своїй чудесній обдарованості Цахес робить блискучу кар’єру. Він стає таємним радником, а потім і міністром. Невідомо, яких би ще висот досяг Цахес, коли б не втручання доброго мага Альпануса. З його
Ставлення людей, які недавно плазували перед ним, здається Цахесу “революцією”, “повстанням”, “поваленням усіх основ”. Рятуючись від глузувань, він кидається в срібний нічний горщик і, занурившись у “стихію”, що містилася в ньому, трагічно гине.
Головна думка казки втілена у феномені Цахеса. Суть його в тому, що деякі люди можуть привласнювати чужу працю, таланти, заслуги та ще й здаватися не тими, ким вони є насправді.
У “Малюку Цахесі” є кілька припущень про джерела виникнення цинноберів. Це – влада грошей, людське божевілля, різні прояви чарівних сил. Автор також зображує засліплене суспільство, що втратило ціннісні орієнтири та у якомусь самозабутті творить собі кумира.
Гофман висміює суспільство, яке схильне бачити у виродку – красеня, у бездарності – талант, в абсолютній тупості – мудрість, у недолюдку – “окрасу суспільства”. У своїй казці Гофман говорить, що Цахеси народжуються, живуть і процвітають завдяки нікчемності, вульгарності середовища, що їх породило. І вже не дивує те, що в такій країні знецінюються таланти, знання, моральні якості, навіть любов.
У казці Гофмана діє і антипод Цахеса – студент Бальтазар. Як і належить романтичному героєві, він натура творча, протистоїть світові філістерської буденності. Але автор з іронією ставиться до Бальтазара, який швидко вдовольнився міщанським щастям і перестав цікавитися суспільними проблемами.
Казка, як цього вимагає жанр, має світлий кінець. Але в реальному житті управляють цахеси, і нікому вирвати ті три золоті волосини. В житті чаклунів немає, і циннобери одружуються з прекрасними кандідами, вони при владі, доля ж ентузіастів – вигнання або ув’язнення.
Письменник вважає, що людство повинно бути гармонійно розвинутим, щирим серцем і душею. Тоді не буде місця цинноберам, які спритно і нахабно пристосовуються до життя.