Видатний німецький письменник – романтик, художник, музикант Ернст Теодор Амадей Гофман створив чимало оповідань і повістей. Живописність і музикальність його прози, романтична іронія, химерна вигадка і переконли во реальне в описах його фантазій беруть за душу і сучасного читача. Сам Гофман, наприклад, розглядав своє оповідання “Малюк Цахес на прізвисько Цинобер” як щось значно більше, ніж гра романтичної фантазії.
У художніх образах оповідання він розкрив основний порок капіталістичного суспільства, де труд і нагорода за нього
Маленький Цахес викликає жалість феї Розабельверде і отримує від чаклунки магічний дар, який робить його всесильним: силою чарів цієї феї зла потвора Цахес, якого прозвали Цинобер, отримує нагороди за заслуги інших.
Всі хороші вчинки, усі таланти інших приписуються йому. Три волосинки, які Цахес отримав від феї в дар, ніби втілюють у собі фетишизм золота, який віддає свій блиск, свою
Жалюгідна нікчема і неук Цинобер-Цахес стає наближеним князя і вагомим чиновником у карликовій державі Пафнутія. Сенс образів, створених Гофманом, помітний: хоч який огидний Цахес, але ще більш огидні ті суспільні відносини, які чітко виступають у казці Гофмана, не дивлячись на її фантастичну форму. Князівство, у якому жалюгідний Цахес стає міністром і першою людиною, схоже на божевільню, люди, які захоплюються Цахесом, – на одержимих. Гофман із великою іронією малює весь устрій життя Пафнутія, “придворне” життя карликового князівства, тупе і раболіпне чиновництво, задушливий філістерський побут, жалюгідну бюргерську інтелігенцію. Однак і тут, у казці, Гофман потворному князівству протиставляє лише світ “ентузіастів”, у якому розпоряджаються фея Розабельверде і чарівник Альпанус.
Романтик і мрійник, студент Бальтазар у кінці казки одружується з коханою дівчиною і торжествує над ворогом Цахесом. Згубивши чудодійні волосинки, які надавали йому фальшивого блиску, Цахес постає у своєму справжньому вигляді, викриваючи нікчемність, потворність і безсилля.
Однак це торжество Бальтазара показано Гофманом як “гріхопадіння”: одружившись із коханою Кандідою, Бальтазар занурюється у філістерський світ, іронічно представлений даром Проспера Альпануса – вогнищем, в якому ніколи не згасає вогонь. Отже, чари феї Розабельверде зруйнувалися, коли проти них були спрямовані чари іншого, більш сильного чарівника Проспера Альпануса. Цахеса знищено, але не в результаті боротьби, а за допомогою надзвичайних сил.
Реальна дійсність у зображенні Гофмана не має ніякого виходу. Тупий, огидний світ, в якому панували подібні до Цахеса, може бути переборений лише чарами чарівників і тільки у мрії “ентузіастів” – такий підсумок казки, як і всієї творчості Гофмана.
Великий німецький романтик Гофман розглядав свою долю як частку загальної долі “маленьких людей”, що стояли на порозі подвійного буття: між мізерними справами і великими ілюзіями. Порятунок від духовно обмеженого, порожнього, сірого життя автор знаходить у романтичних мріях, у мистецтві, що є суверенною частиною людського духу. У казці-новелі “Малюк Цахес на прізвисько Цинобер” дійсність постає в образі країни, де введено просвітництво. Гофман викриває за допомогою всевладної іронії химерну велич великих князів, гофмаршалів, використовуючи засоби фантастичного гротеску.
Це лялькова держава, де все схоже на безглуздий маскарад, усі ниточки якого тримає потвора – карлик Цахес. Народившись потворою, він, завдяки милості феї, має три магічні волосинки, які роблять його в очах інших людей мудрим і прекрасним. Присвоївши собі чужу працю, славу, кохання, він стає першою особою у країні.
Це всевладний міністр, кавалер ордена зеленого тигра з двадцятьма гудзиками.
Отже, духовна і фізична потвора Цахес є представником філістерського світу. Гофман і подає його у карикатурно-комічному, зниженому плані. Філістерство в нації символізує комічна постать професора Моша Герпіна, “апостола механізації життя”, що вивчає “птахів і тварин у смаженому вигляді”. Механічному світу ляльок протистоїть романтичний мрійник Бальтазар, який шукає порятунок від порожнечі філістерського існування в поезії, в радісній симфонії природи.
Це ідеальний світ, де живуть гармонія, свобода. Бальтазар уособлює митця, а не філістера, на яких Гофман поділив світ. І саме йому відкриває таємницю влади жахливої потвори Цахеса мудрий Проспер Альпанус. Тільки Бальтазар може звільнити світ від ницості, бо він “обдарований внутрішньою музикою”. Саме він розповідає світові про кохання солов’я та червоної троянди, бо здатен бачити таємниці природи.
Тут перемагає добро, як у справжній казці. Цахес гине, опинившись у срібному горщику.
У чому ж загадка його долі? Фея жорстоко помилилася, вважаючи, що “зовнішній прекрасний дар проросте і в твоїй душі. Але внутрішній голос не прокинувся.
Твій застиглий, життєво неспроможний дух не зміг піднестися, ти не відділився від ницості”. Із цієї казки ми можемо зробити такий висновок: життєтворчий дух – це дух митця, а філістерство є лише потворністю справжнього життя. Саме це доводить нам казка-новела великого романтика, який став одним із провідників людства в його духовних блуканнях.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)