Тебе люди поважають, – Добрий голос маєш. Т. Шевченко
Г. Ф. Квітка-Основ’яненко – зачинатель нової української прози. Письменник одним із перших в Україні почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне. Це було актом історичного значення, який довів зрілість і художню досконалість української мови.
Квітка-Основ’яненко прийшов в українську літературу в час її національного відродження. Твори письменника нікого не залишали байдужим. Простих людей ці твори захоплювали до сліз, бо оповідали про їхнє життя,
Один з найяскравіших творів митця – повість “Маруся” в якій майстерно змальовано селянський побут, українські обряди та звичаї, втілено світоглядні уявлення та психологію українського селянина. Квітка ідеалізував свого героя відповідно до народного розуміння. Наум Дрот – працьовитий, мудрий, набожний, чесний, дотримувався всіх народних обрядів та звичаїв.
Лише завдяки чесній праці, набожності і дотримань норм, моралі цей кріпак став заможним і щасливим.
У такому ж доброчесному дусі виховав Наум і свою доньку Марусю. Портрет Марусі основується на народнопісенних
Хоч і донька заможних людей “Вона й з батьком у полі чи громадити, чи жати”, і біля корови порається і в хаті прибере. Все її життя у праці.
В її духовному світі найважливіше – почуття. То вона “веселенька, як весіння зіронька”, а то вже “невесела, мов у воду опущена”. Марся дуже чутлива, будь-що – уже й сльози, вся в світлі переживань.
Полюбила ця дівчина Василя з першого погляду, але глибоко, назавжди. У поведінці своїй з парубком Маруся шляхетна, уважлива. У розлуці з Василем вона цілує й прикладає до серця подаровані ним горішки.
Поведінка Марусі має фольклорну основу: вона червоніє, “як калина”, голос дівчини, як сопілонька, а сльозин, як росочка на квіточці. Народнопісенна і мова цієї чепурної, роботящої дівчини: “Таточку, голубчику, соколику лебедику! Матінко моя ріднесенька!”.
Ідеальній дівчині – ідеальна пара. Таким і є Василь: “гарний, русявий…, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки…; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжи нових штанях, чоботи добрі, шкапові з підковами”.
Вдачею парубок чесний, скромний, щирий у почуттях, добрий, працьовитий, розумний. А що вже дотепний: “на вигадки, на прикладки – поперед усіх: тільки його й чути, від нього весь регіт іде”. І до танців, і до розмов, і до роботи – до всього іншого вдатний.
Джерела повісті – це дійсність українського села і народна творчість. Квітка-Основ’яненко докладно описав повсякденні клопоти селян: турботи про землю та господарство, одяг і страви, майстерність і любов до домашнього огнища.
У Великодньому кошику Марусі є і паска, і баранець крашанки, що підкреслює в ній добру господиню. Автор детально знайомить читачів з обрядовістю Слобожанщини, змальовуючи сватання, весілля, поховальний обряд з голосінням.
Спосіб життя селян визначав їх поведінку. Люди дотримуються морально-етичних норм поведінки, кожному не байдуже те, “що скажуть люди”. Блискуче Квітка підкреслив, що основною умовою життя селянства була праця, бо саме вона давала життя й притаманна на світі. Праця та набожність дають сили Наумові та Насті і далі жити, коли, здається, втратили все найдорожче зі смертю Марусі.
Вони невсипущо працюють, роздаючи результати своїх трудів на церкву та на старців божих.
Героїв повісті письменник знайшов серед простих трудівників, образи їх “писані з натури без будь-якої прикраси”. Так міг написати тільки великий знавець народного життя. Повість “Маруся” чарувала, сучасників Квітки саме змалюванням народного життя України “з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями і становить всю привабливість, всю поетичну чарівність повісті, як відзначив В. Бєлінський.
Для нащадків Г. Ф. Квітка-Основ’яненко залишив у спадок великий скарб – енциклопедію життя слобідського краю – повість “Маруся”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)