Зображення українського побуту і звичаїв у повісті І. С. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”

Повість “Кайдашева сім’я” – вершина творчості І. С Нечуя-Левицького. За визначенням І. Я. Франка, вона належить “до найкращих оздоб українського письменства”. Згадуючи про свою роботу над повістю, автор писав про те, що в Україні часто трапляються сім’ї, в котрих постійні лайки та сварки; життя в таких сім’ях стає пеклом.

Тема повісті – розповідь про українське пореформене село з усіма його складностями і суперечностями. Письменник, як уже зазначалося вище, добре знав це життя, і в той же час бачив безодню, яка розділяла

ідеали від подій і явищ конкретного буття, що, по суті, і стало причиною змізернення людини, низького морального падіння.

Треба сказати про те, що І. С. Нечуй-Левицький, маючи неповторний талант повістяра, на сторінках повісті відтворює кращі традиції поетичної, працелюбної української нації. Згадайте, як прибирала свою хату Мотря, яких півників малювала; як описує Мелашку автор: краса цієї дівчини “засліпила йому (Лавріну) очі, так разом заманила серце, що вона йому здалась не дівчиною, а русалкою”. Письменник добре знав людську психологію і був майстром художньої деталі. У повісті всі художні засоби підпорядковані

розкриттю характерів.

Пригадайте опис села Семигори чи те, як Мотря в неділю вбирається на вулицю, куди має прийти й Карпо.

Мова персонажів, пересипана прислів’ями, що свідчить про зв’язок твору з усною народною творчістю. Згадує автор у повісті народну пісню, яка також є споконвічною українською традицією, без якої не обходився жоден обряд, жоден звичай, не кажучи вже про щоденні пісні, які звучали вечорами в сільських хатах чи за вулицях. Причому, читаючи повість, ми помічаємо, що кожному обряду відповідала своя пісня. У повісті багато музики.

На весіллі, на вечорницях грають троїсті музики.

Та поряд з кращими українськими звичаями письменник викриває за допомогою іронії, сміху, а іноді і сатири гірші сторони народного життя, що стали результатом руйнації національних святинь.

Глибокий знавець селянського життя і побуту, селянської психології, Іван Семенович розумів, що про життя села треба писати без будь-яких прикрас. Саме цих принципів він дотримувався, працюючи над повістю. Новаторство прозаїка засвідчили реальні картини побуту і опис українських національних звичаїв.

Говорячи про побут, хочу відразу зазначити: мене дуже схвилювали або навіть вразили стосунки між батьками та дітьми в родині Кайдашів. Не хочеться вірити в типовість цього непорозуміння. Та все ж…

Письменник майстерно розкриває психологію кожного члена цієї родини і вмотивовує вчинки.

Омелько Кайдаш – вправний стельмах. До нього з повагою ставляться і пани, і селяни. Та зароблені гроші він не може вдержати в руках – вони тікають до шинку.

За це його не поважають сини. Вони глузують з батька, не знаходять пояснення його вчинкам: ходить до церкви, вірить в “святу п’ятницю” – і постійно заглядає до корчми.

Більш того. Одружившись, Карпо частіше не стримується, обзиває батька “іродовою душею”, кидається на нього, штовхає кулаками. З такою ж неповагою він ставиться і до матері. Довідавшись, що вона закрила його коня у своєму хліві, він хапає матір за плечі кричить: “Нате, їжте мене, або я вас з’їм”. А потім женеться за матір’ю з дрючком.

Мотря не зупиняє чоловіка, бо в неї така велика ненависть до свекрухи, що “поглядом би спопелила її”.

Думаю, що описуючи ці картини побуту, автор приходить до думки духовна роз’єднаність між батьками і дітьми отруює кожен день життя.

Вчитуючись в повість, я приходжу ще до одного висновку: І. С. Нечуя-Левицького не цікавить етнографічна сторона життя селян. Головним для нього є показ конкретних буденних ситуацій, в яких виявляються змізернілі під впливом обставин людські душі.

Серед побутових ситуацій автор більше уваги приділяє сваркам-бійкам, кожен з яких має свою зав’язку і свою розв’язку. Найбільш виразних сварок, на мій погляд, у повісті три: бійка між Кайдашихою і Мотрею за мотовило, між Мотрею, з одного боку, і Мелашкою та Кайдашихою, з другого боку; бійка між двома родинами, коли вони жили вже в різних хатах. У цих бійках ми пізнаємо характери головних персонажів, їх етику.

З кожною новою сваркою-бійкою всі члени родини Кайдашів занепадають морально. Маючи в душі добрі начала і наміри, врешті-решт вони втрачають їх і зрівнюються з усіма. Це перш за все стосується Лавріна і Мелашки.

Як розуміти все те, що лежить в основі сварок? Думаю, що І. С. Нечуй-Левицький ці безкінечні сварки розцінює як трагічний результат руйнації народної моралі, народних звичаїв і традицій у зв’язку зі знищенням козацтва в Україні.

Письменник любить свій народ, свою землю. Він любить своїх героїв, уболіває за них, йому дорога самобутність народу. Йому болить втрачена воля і потоптане почуття національної гідності.

Саме цим можна пояснити поглиблену увагу повістяра до зображення традицій і звичаїв, духовних поривань. Автор стверджує віру в незнищенність українських традицій, українського менталітету. Він вірить у те, що прийде день, який відродить українську духовність і люди будуть берегти “собори своїх душ”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Зображення українського побуту і звичаїв у повісті І. С. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”