Відтворену картину російського суспільства… у тім виді, у якому воно перебувало у вибрану їм епоху, тобто в
Двадцятих роках поточного сторіччя”.
Як “Онєгін” Пушкіна, так і ” Мертві душі ” Гоголя, дозволяють виявитися як би усередині того життя. Ми маємо можливість
Відчути себе учасниками тих подій і життя помісного дворянства часу Пушкіна й Гоголя. Відношення Пушкіна до
Мешканцям поміщицьких садиб неоднозначно. В описі патріархального побуту й моралі провінційного дворянства звучить
Глузлива інтонація.
Відносинам. Не випадково серед гостей Ларіних виявляється численне сімейство поміщиків Скотининых. Відношення до
Помісному дворянству зм’якшено їх більше діяльним способом життя. Вони самі господарюють. Відрізняються від столичних
Дворян більшою простотою, природністю й терпимістю у відносинах. На балі в Ларіних представлена ціла галерея яскравих
Образів місцевих поміщиків. Життя їх у поміщицькій садибі близька до природи, до традицій і звичаїв російського народу. В
Епоху написання роману життя
На думку Пушкіна, близькість до культури й життя народу, країни є основою моральних ідеалів, глибини й
Багатства суспільства теж визначається її близькістю до народного життя. Культура, відірвана від національної історії, порожня.
У селі життя тече неквапливо й без суєти, небагато сонно, але не одноманітно. Сім’я Ларіних, з різними по характері
Дочками, Ольгою й Тетяною, з матір’ю, що нескінченно клопоче по господарству, з гістьми: романтичним Ленским, Зарецким –
Бешкетником, картярської зграї отаманом. Це сімейство є типовим і яскравим образом провінційної дворянської сім’ї.
Прекрасний образ няньки Тетяни робить картину сільського життя більше глибокої, показує джерело цільного й глибокого
Характеру Тетяни. Цим джерелом є російський народ.
Зовсім іншу картину життя поміщицького дворянства ми бачимо в “мертвих душах” Гоголя. Всіх поміщиків поєднує
Низький культурний рівень, невиразність і жорстокість стосовно кріпаком “душам”, довіреним їм, і вбога, замкнута на
Собі, життя в садибах. Кожний з поміщиків, яких відвідує Чичиков, демонструю перед читачем яскраву рису,
Розвинену під дією паразитичного способу життя й думки. Манилов – це необгрунтований мрійник, Коробочка – тупий
Господарник, Ноздрев – жизнелюбец і випромінювач невгамовної й буйної енергії, Собакевич – чіпкий і грубий шукач і
Переслідувач своєї вигоди, Плюшкин – безглуздий користолюбець і накопичувач.
Герої Гоголя з’являються перед читачем у певній послідовності. Письменник показує поступову деградацію
Душі, викликану й безцільністю існування помісного дворянства, і безконтрольним володінням “душами”, багатством,
Землею. Процес духовного розпаду типових представників поміщицьких садиб середини дев’ятнадцятого століття Гоголь
Показує через “спорідненням” людей, тварин, предметів побуту. Всі вони несуть відбиток особистості хазяїна садиби. “І я
Теж Собакевич!” – заявляє “кожний предмет” у будинку цього героя.
Гоголь бачить головну небезпеку для людини у вульгарності, в омертвінні душі, у моральному здичавінні. Усе в житті – і
Державної, і приватної – залежить від духовного стану суспільства, від моральних якостей людей, що утворять це
Суспільство. “Гине земля наша… від нас самих”, – журиться письменник.
Питання про Майбутнє Росії хвилював і Пушкіна, це ж питання коштує й у поемі “Мертві душі” Гоголя.
“Русь, куди ж несешся ти?” – звертається Гоголь до “птаха – трійці” – російській душі, символу національного характеру,
Яка збилася зі шляхи й трясеться по “бездоріжжю”. Але письменник вірить у велике майбутнє країни, у фіналі показуючи
Перетворену “птаха – трійку”, що летить без перешкод.
В “Євгенію Онєгіні” Пушкін дає повну картину життя Росії двадцятих років дев’ятнадцятого сторіччя. Бєлінський назвав
Роман “енциклопедією російського життя”.
Поема “Мертві душі” – вершина Творчості Гоголя. Сам Гоголь визнавався, що поема – це борг перед пам’яттю Пушкіна.
“Мертві душі” – це дослідження російського життя другої чверті дев’ятнадцятого століття.
В обох добутках простежується подібність типових представників помісного дворянства.
Хто знає, не загинь Ленский на дуелі, не перетворився б він у ввічливого, із приємними рисами особи Манилова?
Як пророчив сам Пушкін:
Розстався б з музами, женився,
У селі, щасливий і рогатий,
Носив би стьобаний халат…
Метушлива й господарська Коробочка нагадує пристарілу матір Тетяни Ларіній, що “солила на зиму гриби, вела
Витрати, голила чола…”
Котив Ноздрева цілком можна представити в буяновском “картузі з козирком”.
Дуже схожі господарський Плюшкин і “власник злиденних мужиків” Гвоздин.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)