Найбільші майстри російської класичної літератури обертали свої погляди на нещасн і знедолених, показуючи чисту душу, що страждає або радується, незалежно від соціального стану гаму, що переживає всю, людських ЕМОЦІЙ: Одним з перших про долю “маленької людини” розповів Олександр Сергійович Пушкін у повісті “Станційний доглядач”. Його герой – Самсон Вырин – цілком щасливий і спокійний, він пристосувався до умов служби, красуня дочка допомагає йому господарювати. Старий мріє про прості людські радості, сподіваючись понянчить
Але доля готовить йому жорстоке випробування. Проїзний гусар Мінський відвозить Дуню, не замислюючись про наслідки свого вчинку. Нещасний батько сподівається повернути дочка, але йому важко змагатися з багатим гусаром. У Петербурзі він прийшов до приятеля на квартиру, той радив Вырину скаржитися, але доглядач розуміє даремність цих планів. Він “подумав, махнув рукою й вирішив відступитися”…
Доглядач умер у тузі за дочкою, що мимоволі кинула його, страждаючи про можливу жалюгідну долю Дуни. “Багато їх у Петербурзі, молоденьких дурок, сьогодні в атласі
Катерина Іванівна повільно уми\’ рает від сухоти. “…Там на продавленому стільці, у куті, устя новлен був великий глиняний таз із водою, приготовлений для нічного миття дитячої й чоловікової білизни. Це нічне миття вироблялося самою Катериной Іванівною власноручно, принаймні два рази в тиждень, а іноді й частіше, тому що дійшли д0 того, що змінної білизни вже зовсім майже не було, і було в кожного члена сім’ї по одному тільки екземплярі, а Катерина Іванівна не могла виносити нечистоты й краще погоджувалася мучити себе по ночах і не під силу, коли всі сплять, щоб встигнути до ранку просушити мокра білизна на протягненої мотузці й подати чисте, чим бачити бруд у будинку…” І не дивно, що жаліслива, богопослушная Соня йде на панель, щоб прокормити зведених братів і сестер. Зрештою цим дітям повезло, Свидригайлов зглянувся над ними, а скільки ще знедолен і кинутих тулилися в цьому прекрасному й страшному місті! Інший герой добутку – Розкольників живе в кімнаті, більше схожої на “труну”. “Комірка його доводилася під самою покрівлею високого п’ятиповерхового будинку й походила більше на шафу, чим на квартиру”.
Ф. М. Достоєвський дає безжалісну картину буржуазного суспільства, де немає місця жалю, а миром править капітал. Убогість, голод і позбавлення штовхають людей на злочини проти совісті, Бога, суспільства.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)