Зміст вірша “ДО N. N.” (Ти відвідати, мій друг, бажала)

Насильно обірвалося життя поета. Рилєєва ми можемо беззастережно назвати поетом-громадянином, у Творчості якого життя й поезія злилися в одне ціле. Незадол го до повстання декабристів Рилєєвим було написано невелике, але дуже сильний вірш “Громадянин”.

У ньому поет призиває виконати свій громадянський обов’язок і разом з тим застерігає тих, хто “з холоднокровністю кидає хладний погляд на нещастя страждаючої вітчизни”.

Варто помітити, що установка на повчання, на виховання позитивним прикладом перешкодила історично

вірному зображенню в думах подій і діячів минулого. Але величезна популярність рилеевских дум свідчила про своєчасність цих добутків і дієвості засобів, до яких звернувся поет. Особливе місце в циклі займає “Іван Сусанін”, єдина дума Рилєєва, у центрі якої коштує не цар, не князь, не вельможа, що думає принести темним безмовним масам волю, освіту, а людина з народу, що служить правій справі так, як він його розуміє. Сусанін – самий історично правдивий характер із всіх, які ми бачимо в думах.

Думу “Іван Сусанін” високо цінував Пушкіна. Глинка створив оперу “Іван Сусанін”.

Загальнонародною популярністю

користувалася дума “Смерть Єрмака”, що стала народною піснею (“Ревіла бура, грім гримів”).

В 1823 р. створюється поема “Войнаровский”, що відбила значні зміни, що відбувалися у творчості Рилєєва. У ній уже немає того злиття автора з героєм, у вуста якого поет вкладає свої думки й переконання, що було характерно для дум. Поет і герой уже по-різному дивляться на що відбувається, по-різному оцінюють його.

Зміст поеми становить тепер оповідання, хід подій, яким вона присвячена. Своєрідність рилеевской поеми відзначив Пушкін: “Рилєєва “Войнаровский” незрівнянно краще всіх його “Дум”, – писав він, – склад його змужнів і стає істинно-оповідальним, чого в нас майже ще ні”.

Підбадьорений високою оцінкою, що одержала в Пушкіна перша поема, Рилєєв починає поему “Наливайко”, присвячену боротьбі за національну незалежність українського козацтва з панской Польщею наприкінці XVI століття. Поема залишилася незакінченою. Судячи зі збережених уривків, велике місце в ній повинне було зайняти зображення картин народного життя й побуту, участі народних мас у національно-визвольній боротьбі. У головному герої поеми підкреслена його близькість до народу, готовність віддати життя боротьбі за звільнення народу від іноземного ярма

Герой поеми “Наливайко” – гетьман, що підняв меч за свій край:

ЧиМожу равнодушно бачити

Поневолених земляків?

Ні, немає! Мій жереб: ненавидіти

Дорівнює тиранів і рабів

Гетьман Наливайко передбачав трагічний результат, однак це не зупинило його. У поемі є як би пророчі слова головного її героя:

Відомо мені: погибель чекає

Того, хто перший повстає

На утеснителя народу –

Доля мене вуж прирекла.

Але де, скажи, коли була

Без жертв покутувана воля?

Загину я за край рідний,

Я це почуваю, я знаюся

Цього ж слова можна віднести й до самого Рилєєва. Декабрист Н. А. Бестужев побачив у них вказівка на “майбутній жереб” поета, і Рилєєв погодився з ним. “Вір мені, – сказав він, – що щодня переконує мене в необхідності моїх дій, у майбутній погибелі, которою ми повинні купити нашу першу спробу для волі Росії”. Вища доблесть і заслуга перед народом у його очах – це діяльність борця за звільнення власної країни

На віршах Рилєєва виховувалися наступні покоління борців за волю Росії. Ім’я Рилєєва було для них, по вираженню Огарьова, “доблесним завітом і путеводною звездою”.

Твій милий погляд, твій погляд чарівний

Хотів страждальця пожвавити,

Хотіла ти спокій цілющий

У схвильовану душу влити

Твоє втішне участье,

Твоє вниманье, милий друг,

Мені знову повертають щастя

И зціляють моя недуга

Але поступово інтимна тема ускладнюється цивільної. Виявляється, герой і героїня тримаються різних думок, і обопільний потяг не виключає різниці позицій, характерів, переконань. Як звичайно в російській ліриці, герой уважає жінку у всім правої (“моя душа твоєї не коштує…”), але йому дороги його погляди, і він не може їм змінити:

Прощаєш ти ворогам своїм

Я не знаком із цим почуттям ніжним

И образникам моїм

Плачу отмщеньем неминучим

Суворість диктується його свідомістю борця, що відкидає релігійну смиренність і духовне рабство:

Лише тимчасово здаюся я слабшав,

Движеньями душі володію;

Не християнин і не раб,

Прощати образ я не вмію

Герой спершу нагадував сумовитого й розчарованого страждальця, відокремленого від людей:

Ти відвідати, мій друг бажала

Відокремлений кут мій,

Коли душу знемагала

У боротьбі із хворобою фатальний

Але потім характер його “хвороби фатальний” прояснився. Причина її укладена не в любові, не в холодності або зраді улюбленої жінки, не у відгородженості про життя, а в суспільстві:

Любов ніяк нейдет на розум:

На жаль! моя вітчизна страждет, –

Душу у волненье тяжких дум

Тепер однієї волі жадає

Герой лише ненадовго отчаялся. І хоча він вдячний жінці за участь, але її любов не може зцілити його “недуга”. Знаходження “цілющого спокою” і “щастя” – тільки миттєвий стан, що не скасовує “бурхливих почуттів” і “тяжких дум”. Через границю характерів і думок герой осягає суспільний зміст особистих страждань.

Він починає розуміти, що любов, як тільки не в ній причина його страждань, не в силах вилікувати “хвороба фатальну”. Тепер його розум просвітлюється (“Движеньями душі володію…), і герой рішуче сприймає любов як почуття, що затьмарює його цивільну самосвідомість:

Я не хочу любові твоєї,

Я не можу неї привласнити;

Я відповідати не в силах їй…

Мені не любов твоя потрібна…

Ліричний герой Рилєєва здатний на велике й гаряче почуття. Елегійні формули виражають не аскетизм, а цивільну підоснову властивої йому стриманості. Рилєєв створює психологічно виразний портрет патріота-свободолюбца, що прагне зрозуміти джерела своїх страждань, внутрішню незадоволеність, коливання, слабості й зрештою знаходить істину