У рік, коли письменникові здійснилося тридцять років, він написав свій згодом знаменитим оповідання, що стало, “Антоновські яблука”. Це оповідання – вершина раннего творчості Буніна й передбачення його самих сильних добутків. І хоча критика того часу побачила в авторі “співака осіни, сумуй, дворянських гнізд”, расрозповідь стала помітним явищем у російській літературі. За зовнішнім смутком автора ховалося відчуття повноти життя, прийняття її у всіх проявах і повне отсутствие страху перед неминучими змінами. “Антоновські
Людина й природа співіснують у гармонії, все разумно, відповідно до, налагоджено.
“Пам’ятаю ранній, свіжий, тихий ранок… Пам’ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя й – запах антонівських яблук, запах меду й осінньої свіжості. Віздух так чистий, точно його зовсім ні, по всьому саду раздаются голоси й скрип возів”.
Спогаду дитинства харчують людини в зрілі роки,
“. Настільки гарна картина життя, намальована художником, настільки позитивно зображений час збору антонівських яблук, що мимоволі охоплює ностальгія по збіглих часах. “Ядреная антонівка – до веселого року. Сільські справи гарні, якщо антонівка вродилася: виходить, і хліб уродився…” В оповіданні добре живеться й поміщикові, і селянам.
Немає картин гострого соціального нерівнийства, неминуче ведучих до боротьби, у садибі мир і соглаце: “Вікна в сад підняті, і звідти віє бадьорою осінньою прохолоддю”.
Картини сільського неспішного побуту зображені з такою любов’ю, що до болю не хочеться ніяких новийшеств і змін, хочеться запам’ятати всі, як на фотоплівку, так так і залишити на все часи. Навіть критики того часу, відзначаючи відсутність демократизма в оповіданні, не могли не відзначити: “Добре пахнуть антонівські яблука”. “Антоновські яблука” – своєрідний гімн “дворянскому гнізду”, у якому виросли кращі представники російської культури, що згодом прославили її й візнесшие на світовий рівень