Розміщено від Tvіr в Среда 26 мая
Аналіз складних за концепцією і поетикою текстів митців XX ст. – нелегка справа. Вони характерні смисловою багатоплановістю, нетрадиційною поетикою. Питання, коли доцільно вивчати новаторство митця – на вступних чи заключних уроках, – і досі в методиці є проблемним.
На думку деяких науковців, “більш раціональний варіант, за яким розмова про новаторство драматургії… має відбуватися після уроків, на яких аналізується п’єса” . Прихильники цієї точки зору також вважають, що саме на заключних
Водночас методичні посібники тих самих авторів радять, що вже на вступних заняттях (на етапі підготовки до сприйняття твору або до його аналізу) слід або розповісти учням про новаторські шукання драматурга, або пояснити їм причини провалу прем’єри одного з його творів, зокрема через
Однією з найпоширеніших помилок, на наш погляд, є такий підхід, коли і методисти, які вважають за необхідне обов’язково розглянути специфічні риси творчості митця-нова-тора на вступних заняттях, і ті, котрі наполягають на узагальненні його творчого внеску на завершальному етапі вивчення монографічної теми, залишають поза розглядом такий аспект під час самого аналізу конкретного твору. Це не сприяє розумінню та усвідомленню елементів новаторства драматурга, позбавляє учнів можливостей сприйняти текст відповідно до авторського задуму. Адже поза розглядом залишається нетрадиційність форми твору, що саме і є особливим “кодом” змісту художнього тексту.
Вивчення методичних посібників переконує, що аналізувати текст поза розглядом внеску митця у розвиток драматургії своєї доби більшість авторів ніколи не вважали за можливе. Більш того, на кожному з етапів вивчення монографічної теми ними передбачався необхідний розгляд цього аспекту творчості митця: і тими, які вважали це цілком природним, і тими, які проголошували доцільність розгляду цього аспекту лише на заключних заняттях. Що цілком природно: новаторські твори потребують од читача іншого, активнішого способу читання та уяви.
Недостатній рівень розвитку асоціативного мислення учнів, відсутність у їхньому читацькому досвіді навичок та вмінь сприйняття творів нетрадиційної поетики учитель має можливість подолати, реалізуючи у практиці роботи системний підхід, що передбачає насамперед розкриття особливостей світобачення творчої індивідуальності.
Методисти, автори сучасних підручників, уже у вступному слові вчителя на уроці, у вступі до відповідного параграфа підручника вважають за необхідне повідомити учнів, що вони розпочинають ознайомлення з творчістю реформатора у поетиці драми. За твердженням науковців, це сприяє зацікавленню школярів, спрямовує їхню діяльність на усвідомлення сутності нововведень митця.
На етапі підготовки до сприйняття твору використання біографічного, історичного, історико-літературного, історико-театрального коментарів спрямовується на з’ясування учнями чинників формування оригінального світогляду та своєрідної естетики митця, на визначення сутності його новаторських шукань як у змісті, так і формі. З метою підготовки до адекватного сприйняття тексту та подальшого аналізу твору, призначеного для обов’язкового розгляду шкільною програмою, методисти вважають за доцільне на підготовчому етапі проаналізувати також один з творів митця (одно-го-двох) самим учителем.
Читання твору, призначеного для текстуального аналізу, варто розпочинати в класі під керівництвом учителя наприкінці вступного уроку. Це забезпечує “входження” учнів у текст (термін О. І. Никифорової) відповідно до авторського задуму. За твердженням Т. В. Чирковської, учням слід читати тексти драматичних творів вдома після вступних уроків, безпосередньо перед уроками, призначеними для їхнього розгляду.
Уся ця робота на підготовчому етапі згідно з порадами учених-методиетів забезпечує підготовку школярів 10-11 класів до самостійного сприйняття у домашньому читанні твору, сприяє виникненню “ситуативного контексту” навколо діалогу старшокласників з кожним наступним конкретним текстом. Адже кожен письменник, особливо драма-тург-новатор, використовуючи “незрозуміле” у тексті (контра-текст в термінології М. М. Орєхової), примушує читачів “вмикати”, крім раціонального мислення, ще й під – та надсвідомі рівні, що сприятиме перетворенню “пасивного” читача в “активного” митця, співавтора.
Для сучасного етапу розвитку літературознавчої науки доцільнішим є такий аналіз тексту, зокрема драматичного, коли твір розглядається тільки як єдине ціле, як особливо організована система. Шкільний аналіз художнього твору має здійснюватися тільки на рівні, що відповідає сучасному стану розвитку літературознавчої науки.
За твердженням науковців, головним критерієм визначення, чи драматичний твір новаторський, частково новаторський або традиційний, є тип конфлікту. Адже саме новий зміст конфлікту “викликає” виникнення нової форми конфлікту, нової організації системи образів, сюжетної лінії, нової функції підтексту, винайдення нових різновидів жанру. Тому, на думку вчених, складовими системами поетики драматичного твору є такий ланцюг категорій: образ, конфлікт, сюжет, жанр.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)