Відтворення настроїв людини через образи природи у збірці “Сонячні кларнети’ Павла Тичини

Збірка “Сонячні кларнети” (1918) стала етапною подією в українській літературі. Л. Новиченко назвав її одним із наймузикальніших творінь у світовій поезії. Світ “Сонячних кларнетів” сповнений і дзвінких, і пастельних барв та звуків.

Світлові і звукові барви творять світлову музику сонячних кларнетів, які, за визначенням одного із дослідників П. Тичини А. Ніковського, нагадують “щось подібне до довгих блискучих трембіт в руках янголів… Кларнети – це сурми світла, космічного ритму, трембіти, зіткані з проміння”. У вірші

“Гаї шумлять” відчуваємо гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи. Поезія пронизана молодечою жагою життя, щасливими сподіван-нями.

Чудовий иеизаж змальований дбайливо підібраними одна до одної фарбами. Ліричний герой, захоплений красою рідної землі, щасливий від єднання з цим чудовим гармонійним світом, що сповнений мелодій, кольорів, благодатних почуттів. У першій строфі автор використовує паралелізм і синонімічну тавтологію, характерні для цієї поезії. Звичайний краєвид під пером митця постає дивовижно прекрасною картиною, що наповнена казково-чарівними мелодіями.

Мелодійність

досягається за допомогою відповідної ритміки, повторів, асонансів, алітерацій. У поезії “Арфами, арфами…” у символічному образі дівчини-весни закладене оптимістичне передчуття випробувань і тривог, які постануть перед українською нацією. Вони накладаються на пласт особистих очікувань ліричного героя. Поезія прочитується як багатогранне і святкове сприйняття особистої весни і весни нації. Їхньої молодості, буяння сил, надії, тривоги, сподівання злету, перемоги.

Вже у “Сонячних кларнетах” спостерігаємо славнозвісні неологізми П. Тичи-ни: самодзвонні арфи, ніжнотонні думи. У поезії “Арфами, арфами…”, крім музичних образів, створено розкішний зоровий образ-символ молодої весни. За вишуканими тропами (метафоричними епітетами, порівняннями) постає персоніфікований образ прекрасної дівчини, до ніг якої схиляються і квіти, і прозорі дощі, і громи, і веселки.

Кожна поезія Тичини зі збірки “Сонячні кларнети” – це розгорнута метафора, яка тонко передає мелодію слова і трепет душі. Збірка “Сонячні кларнети” завершувалася невеликою поемою “Золотий гомін”, яка є гімном весняному сонцю, повносиллю буття. Передчуття омріяної волі, віра в національне і соціальне визволення знаходять відгук у природі, яка відповідає ліричному героєві “золотим гомоном”. Такою радісно збудженою, очікуючою, напруженою входила у XX століття українська нація.

Душа П. Тичини висловила це очікування радості з надзвичайною силою. Національний оптимізм початку століття с однією Із визначальних рис поезій збірки “Сонячні кларнети”, які роблять її рідкісним явищем мистецтва. Треба підкреслити, що до прийомів того високого мистецького стилю, який став визначальним у збірці “Сонячні кларнети”, поет звернувся уже на початку свого творчого шляху. У природі, котру сприймав як величний храм, сонцесяйний собор і до якої ставився з обожнюванням та поклонінням, вбачав юний поет джерела життя і любові. Захоплення повнотою життя висловлене в образах і звучанні поезії “Ви знаєте, як липа шелестить…”.

Шелест липи, сон старих гаїв, місячні весняні ночі – символи молодого чуття, що купається у безкраї Всесвіту. Вірш характеризується винятковою музичністю, замилуванням звучання українського слова. У ньому – прекрасна чуттєва картина української ночі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Відтворення настроїв людини через образи природи у збірці “Сонячні кларнети’ Павла Тичини