Пан Ж. – один з найсмішніших персонажів великого комедіографа. Потішаються над ним в рівній мірі і дійові особи п’єси, і читачі, і глядачі. Справді, що може бути безглуздіше для оточуючих, ніж літній торговець, несподівано збожеволів на світському обходженні й несамовито прагне бути схожим на аристократа.
Жага “зміни долі” до того сильна в Ж., що, долаючи природне немузикальність і незграбність, він розучує хитромудрі “па” модних танців, розмахує шпагою, неодмінним атрибутом дворянським, і під керівництвом численних вчителів
Навіть чинить опір дорогим шаленостям чоловіка пані Журден і її сміхотлива служниця зрештою розуміють, що “гру” Ж. досить направити в потрібне русло, щоб від неї ніхто не постраждав.
Так, в кінці п’єси за допомогою ряджених домочадців виходить за улюбленого дочка Ж., яку непохитний татусь готував виключно за дворянина.
Його актуальна для епохи соціальна підгрунтя не заважає бачити в комедії продовження серйозних роздумів Мольєра про ігровому просторі людського буття, про функції гри, яка наповнює життя суспільства, про різних іпостасях ігрового поведінки і про “витрати” людський ігрової активності. На цей раз предметом дослідження виявилося ігрове оформлення кастових train de vie (способів життя).
Незграбний буржуа Ж., що примірить на себе етикетні стандарти дворянства, виявляється в п’єсі своєрідним дзеркалом, що відображає і безидеальную, позбавлену творчого духу буржуазну манеру жити, і надлишково орнаментований, манірний стиль аристократичного поведінки. Простір комедії-балету, в якому є сусідами побутові сцени, співочі номери і тан мимовільні дивертисменти, є вираз жанрової своєрідності “Міщанина у дворянстві”. При цьому пантоміма, вокально-хореографічні картини, що обрамляють дію, виявляються як би матеріалізацією мрій Ж. про аристократичне буття в образі суцільного балу вишуканості і галантності. Тематичний комплекс Ж. включає в себе не тільки мотив безпідставних соціальних претензій. Творячи для себе ілюзорний світ “високого смаку” і витонченості, пан Ж. упоєний не тільки новим “з індійської тканини” халатом, перукою та костюмом з “квіточками головками вгору”.
Ключова і сама знаменита фраза мольєрівського міщанина звучить так: “… я й не підозрював, що ось вже більше сорока років кажу прозою”.
Відкриття, зроблене Ж., викриває, звичайно, його безграмотність. Але неосвічений, безглуздий, невихована торговець на відміну від свого оточення виявляється здатний побачити раптом убозтво прожитого життя, позбавленої проблиску поезії, яка загрузла в грубих матеріальних інтересах. Таким чином, ще однією темою Ж. стає зворушлива і викликає співчуття тяга до світу інших цінностей, виявлених, втім, Мольєром в пародійному ключі.
У цьому сенсі Ж. відкриває собою низку образів буржуа, шукаючих одухотвореною вишуканості дворянського буття, образів, серед яких і мадам Боварі Флобера, і чеховський Лопахін.
У пана Ж. у п’єсі, принаймні, три ігрові іпостасі. Він виступає як актор, що пробує виграшну роль, як іграшка користуються його манією оточуючих і як каталізатор ігрової активності молодих персонажів комедії. У кінці п’єси герой отримує шукане (адже його метою завжди була видимість); задоволені всі учасники та свідки “турецької церемонії”. “Міщанин у дворянстві” – це також п’єса про ілюзії, про ілюзорність і відносності багатьох людських установлень, таких, наприклад, як кастові “правила хорошого тону” і “прийняті” форми життя суспільства. І ще про те, що гра – це останній, а може бути, і єдиний спосіб дати людському існуванню творчу енергію, змусити розступитися товщі відсталої матерії, щоб злетіти в чарівних просторах мрії.
Образ пана Ж., торговця, який живе в прозової реальності, але шукає поезії, заморочений і щасливого, буржуа і дворянина – одна з яскравих маніфестацій непереборної подвійності буття і один з безумовних молье-ровськ шедеврів. Не дивно, що мотиви комедії стали основою драматургічної фантазії М. А. Булгакова “Дивакуватий Журден”, написаної в 1932 році для Театру-студії під керівництвом Ю. А. Завадського. Перша вистава комедії “Міщанин у дворянстві” відбулося в замку Шамбор 14 жовтня 1670. Потім у тому ж році Ж. у театрі Пале-Рояль зіграв сам Мольєр.
Серед видатних виконавців ролі Ж. Коклен-старший (1903). У Росії Ж. зіграли: М. С. Щепкін (1825), П. М. Садовський (1844), В. І. Живокіні (1864).
(2 votes, average: 4.50 out of 5)