Жниварські пісні українців, як і всіх слов’янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба – збирання врожаю. Жниварські пісні Поділяються на: зажинкові, що виконуються до початку роботи,
– жнивні, виконувані під час збирання врожаю,
Обжинкові (дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив. Жали і співали жнивних пісень переважно жінки.
Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Зжатий останній сніп, “останець” (або “дід”) перев’язували
Колосся зв’язували докупи І заламували донизу на схід сонця, витрушували в зорану серпом землю зерно, клали між стеблин хлібину, дрібок солі, ставили у воду, щоб у господі не переводився хліб, приказували: “Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!”.
Закінчивши жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року.
Ми^ на тобі жили, Силоньку положили”.
Характерні особливості жниварських пісень:
Важлива роль описів природи;
Використання прийому художнього паралелізму (картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини);
Зменшено-пестлива лексика;
Яскраві гіперболи, порівняння;
Загальний ласкавий емоційний тон (нагадують колядки і щедрівки);
Величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того бе-чого неможливе життя землероба: здоров’я, добробуту, гаразду в сім’ї, гарного збіжжя (нагадують весільні).
Жниварські пісні:
“Маяло житечко, маяло”,
“Там у полі криниченька” та ін.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)