Григір Тютюнник – блискучий новеліст і повістяр, творчість якого вмістилася лише в двох томах. Однак цінність його літературної спадщини вимірюється не обсягом, а змістом і душею письменника. Проблематика його прози глобальна: добро і зло, гуманізм і моральний вибір, любов і зрада, війна і мир… Загальною темою його творів є правдиве зображення дійсності в усій її складності, розкриття в образах героїв рис українського характеру. Улюбленим жанром Гр.
Тютюнника є новела – жанр, що вимагав інтенсивної думки, суворої вимогливості й
А поштовхом до написання послужила пісня сліпого бандуриста про нещасливе кохання, про вічне страждання людини.
Це було дуже близьким Григору, пісня торкнула найглибші струни його душі, навіть найпотаємніші. Автор розповість у новелі про любов, яка, не стукаючи, без дозво-лу входить у людське серце і виповнює його вщерть.
Життя минає, Михайло десь далеко, а її любов не поменшала, хіба що стала спокійнішою і мудрішою. Ніякого щастя не було прописано на її долі, бо Михайло мас дружину Софію та сина. Вона знає, що її коханий ніколи не зрадить ні дружину, ні сина, бо взяв на свої” міцні плечі відповідальність за всіх. Отак і катувався у снігах та морозах між любов’ю та обов’язком.
1 така велика його туга, що і писав дружині про своє почуття до Марфи, бо був певний, що зрозуміє. І не помилився. А вона, дружина його Софія, давно збагнула той відчайдушний, глибоко тамований Марфин біль, розуміла й не сердилася, бо зазнала щастя материнства, її син схожий на батька, його кровиночка. Цей твір сьогодні викликав би багато різних суперечливих думок. Не кожна жінка змириться з думкою, що чоловік, який живе поруч, нібито “твій”, а насправді все життя кохає іншу, навіть не приховуючи свої почуття.
Тут потрібно бути не тільки мудрою жінкою, а й дуже сильною, щоб не розірвати шлюб, не за – лишити сина безбатченком.
Інша річ, яких дітей виховають такі родини? Може, такого сина Павлушу, з яким знайомимось у новелі “Син приїхав”? Він, відірвавшись від рідного села, прагне жити “культурно”, заможно, не так, як батько.
Купив машину “Москвич” і носиться з нею, як з писаною торбою. Вона для нього – кумир, заповітна мрія, символ достатку й благополуччя. Що ж – це непогано! Якщо прагне до чогось – нехай, навіть до дріб’язкової необхідності. Погано те, що не довіряє людям, своїм односельцям.
Знімає на ніч, про всяк випадок, акумулятор з машини, щоб не вкрали, хоча такого в селі не було зроду. Прагне Павло Дзякун стабільності у всьому: квартира, жінка, син. двісті карбованців заробітку. Тому і почуває себе спокійно, впевнено і незалежно.
Хоча, я думаю, син він не дуже дбайливий, все вимірює грошима. А цього старим батькам замало. Бо старість – це не тільки склянка води з хлібом, а й щирість, доброта, співчуття близьких людей.
Про такі стосунки “різних поколінь” Гр. Тютюнник розповів у новелі “Зав’язь”.
Дуже символічна назва твору: це і зав’язь першого юнацькою почуття, шо народжується в благословенний час цвітіння саду і поява зав’язі майбутнього плоду, зав’язь у стосунках Миколи і діда Лавріна. Мудрий дід усе знає, бачить і помічає, тому вважає за потрібне попередити недосвідченого внука, шо його кохана Соня, то “дівка з тієї куряви, шо чорти на дорогах крутять!” Але Микола захищає “твердий” характер коханої дівчини, бо йому подобаються красуні “з перцем”. Це дуже добре, що юнак відстоює свої погляди на кохання, не йде на оманливі вчинки, слухаючи діда.
Отже, Гр. Тютюнник глибоко переконаний, то все добре в житті починається з любові, і це переконання він перелив у душі всіх своїх героїв.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)