Микола Михайлович Карамзин – чудовий поет, прозаїк і історіограф. Він відкрив своїм співвітчизникам “Історію держави Російського”. Завдяки багаторічній титанічній праці Карамзина, російські люди довідалися про самі віддалені часи становлення країни. Його праця – це не сухі факти й цифри, а життя у всьому її різноманітті.
Карамзин систематизував, узагальнив і художньо оформив колосальний матеріал, накопичений літописцями. Письменник зумів донести до сучасників великий дух патріотизму й самовідданості перших “будівельників”
Але Микола Михайлович починав свою діяльність літератора не з історичного жанру. Він привніс у Росію сентименталізм. Його повість “Бідна Ліза” з’явилася новим етапом на шляху розвитку російської літератури. Після класицизму з характерними для нього обмеженнями й ходульними героями, сентименталізм з’явився теперішнім одкровенням. Письменник розкриває внутрішній мир героїв, їхнього почуття й переживання.
Це вже не зліпки з людей, а самі живі й реальні герої. Розвивав у своїй творчості Карамзин і жанр історичної повісті: “Наталя, боярська дочка”, ” Марфа-Посадниця”
Віють осінні вітри
У похмурій діброві;
Із шумом на землю валяться
Жовті листи
Поле й сад спорожніли,
Ремствують пагорби,
Спів у гаях замовкло –
Скрилися пташки…
Мандрівник сумний, утішся:
В’яне природа
Тільки на малий час;
Усе оживиться
Його вірші многотемни: він писав про любов і природу, зміні людських почуттів і про государиню. Не позбавлені філософського змісту його епіграми:
Що наше життя? Роман – хто автор? Анонім
Читаємо по складах, сміємося, плачемо… спимо
У невеликій фразі відбита філософія життя, її різноманіття.
Що є життя наша? – Казка.
А що любов?- Її зав’язка;
Кінець сумний иль смішний
Народися, люби – і Бог з тобою!
Працював Карамзин і в публіцистичному жанрі. Його статті: “Про книжкову торгівлю й любов до читання в Росії”, “Що потрібно авторові”, “Про любов до Батьківщини й народної гордості” можуть цілком соотнестись із нашим часом, вони не менш актуальні для нас, хоча написані на початку дев’ятнадцятого століття
Це зайвий раз підкреслює талант Карамзина, його вміння заглянути в суть речей, що мало міняється згодом. Карамзин – наш класик, а її цінності вічні; спадщина Миколи Михайловича Карамзина-Доказ тому
В 1791 році після виходу у світло революційної книги А. Н. Радищева, початок друкуватися опис подорожі іншого автора, що зіграло роль дуже важливу, але зовсім іншу в розвитку російської літератури. Це були “Листа російського мандрівника” молодого письменника Миколи Михайловича Карамзина.
Карамзин, хоча й був значно моложе Радищева, належав до тої ж епохи російського життя й літератури. Обох глибоко хвилювали ті самі події сучасності. Обоє минулого письменниками-новаторами.
Обоє прагнули звести літературу з абстрактно-міфологічних висот класицизму, зобразити реальне російське життя. Однак по своєму світогляді вони різко відрізнялися друг від друга, несхожа, а багато в чому й протилежна була оцінка дійсності, тому настільки по-різному й всі їх творчість
Син небагатого сибірського поміщика, вихованець іноземних пансіонів, недовгий час офіцер столичного полку, Карамзин знайшов своє щире покликання, лише вийшовши у відставку й зблизившись із засновником “Типографической компанії” Н. І. Новиковим і його кружком. Під керівництвом Новикова бере участь у створенні першого в нашій країні дитячого журналу “Дитяче читання для серця й розуму”.
В 1789 році Карамзин подорожує по країнах Західної Європи. Поїздка й послужила йому матеріалом для “Листів російського мандрівника”. У російській літературі ще не було книги, що так жваво й змістовно розповідала про побут і вдачі європейських народів, про західну культуру. Карамзин описує свої знайомства й зустрічі з видатними діячами європейської науки й літератури; захоплено розповідає, про відвідування скарбів світового мистецтва
Свого роду одкровеннями для російських читачів були зустрічаються в “Листах російського мандрівника” настрою “чутливого мандрівника”. Особливу чуйність серця, “чутливість” (сентиментальність) Карамзин уважав основною якістю, необхідним для письменника. У заключних словах “Листів…” він як би намічав програму своєї наступної літературної діяльності
Чутливість Карамзина, наляканого французькою революцією, що він відчував як передвістя “всесвітнього заколоту”, в остаточному підсумку вела його від російської дійсності в мир уяви
Повернувшись на Батьківщину, Карамзин приступився до вивчення “Московського журналу”. Крім “Листів російського мандрівника” у ньому були опубліковані його повести з російського життя – ” ЧиБідна за” (1792), “Наталя, боярська дочка” і нарис “Флор Силин”. У цих добутках з найбільшою силою виразилися основні риси сентиментального Карамзина і його школи
Дуже важливе значення мало творчість Карамзина для розвитку літературної мови, розмовної мови, книжкового мовлення. Він прагнув створити одну мову для книг і для суспільства. Він звільнив літературну мову від слов’янізмів, створив і ввів у вживання велика кількість нових слів, таких, як “майбутність”, “промисловість”, “громадськість”, “закоханість”.
На початку XІX століття, коли за язикову реформу Карамзина боролася літературна молодь – Жуковський, Батюшков, Пушкіна-Ліцеїст, сам він усе більше відходив від художньої літератури
В 1803 році, по його власних словах, Карамзин “стрижеться в історики”. Останні двадцять із зайвим років свого життя він присвятив грандіозній праці – створенню “Історії Держави Російського”. Смерть застала його за роботою над дванадцятим томом “Історії…”, що розповідає про епоху “неясного часу”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)