Без минулого немає майбутнього. Це аксіома. Адже, озираючись на шлях, пройдений предками, бачиш закономірності їхнього розвитку, перемоги й поразки, удала вибір і прорахунки.
Повернути історію назад не можна, але вчитися на помилках можна й потрібно.
Трохи приводить у подив мир Софії Київської й інші храми й церкви які ми можемо лицезреть у наші дні. Вони пережили не одну лиху Війну. А скільки ж храмів не удержалися під час навали новітніх варварів – “будівельників світлого майбутнього”. Наш народ в основній своїй масі завжди
Отут би й повчитися в знаменитих козаків-запорожців, які ніколи з неволею не мирилися.
Отже, історію власного народу треба знати, щоб черпати в ній силу й натхнення й не повторювати помилок.
Мені здається, що є дві категорії щасливих людей. Одні, маючи щастя, тримають його при собі, інших – щедро обдаровують інших, їм приємно, коли поруч перебуває більше щасливого люду. Обсипають посмішками, дарунками всіх, можливо,
Тому вона й дала квіти жебракові Гилькови, убачаючи в ньому звичайної людини, – нехай і він порадіє красі. Але це дивним образом вплинуло на навколишнім. У них начебто очі відкрилися, вони, побачивши реакцію Гилька, зрозуміли, що й самий останній жебрак, каліка має під лахміттям серце, а в ньому гарячі людські почуття. Учинок дівчини зворушив навколишніх, зробив їх більше щедрими. Та й сам Гилько був уражений не менше.
Він відчув себе знову людиною серед людей, згадав молодість. І зовсім не враховував купу мідяків, які кидали городяни, – це для нього було зараз не так важливо. Як мало зусиль треба іноді, щоб зробити іншої людини щасливим! І як небагато треба нам для щастя!
Діти для батьків – найбільш дорогі у світі. Заради них вони живуть і працюють. Самі недоїдають, недопивають, відмовляють собі у всьому, щоб дітям дісталося краще й більше. І іноді сліпа батьківська любов підводить. Тому що треба дитині дати не тільки матеріальний добробут, але й розум, совість і пошана до людей, які його виростили. Бідний чоловік Логин дав своєму синові все, що міг, і навіть більше.
Вивчив за останні копійки, одяг та й на вчительську роботу відправив. А син, одержавши небагато грамоти, вибившись у більше багате й утворене суспільство, вирішив, що й він вище світло, вище свого батька-хлібороба. Забув, що вся сім’я на нього працювала.
Відрікся підло, уважаючи, що коли б він був сином заможних батьків, то став би розумніше й порядочнее. Думаю, що це не так. Розумні люди відразу бачать порожню й нікчемну душу такого “учителя”, що соромиться власних батьків і забуває свій обов’язок перед ними. Ніяка зрада не проходить дарма. І, можливо, що власні діти цього поганого сина віддячать його такою же зневагою, коли виявляться у вищому від нього положенні. Важко сказати, як зложаться далі відносини Логина із сином, і, імовірно, що вже не буде в них поваги й щирості.
Тому що те, що не закладене в дитинстві, не виховаєшся в дорослому віці.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)