Ірина (Іраіда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 в м. Київ – українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист. Учасниця антиколоніального руху шістдесятництва, хоча залишилася “явищем не дисидентського, а суто літературного шістдесятництва”. Була близькою із Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою, Василем Симоненком, Іваном дзюбою, Михайлиною Коцюбинською. Працювала у жанрі “міської української прози” в умовах форсованої русифікації Києва у 1980-тих роках.
Авторка грунтовних спогадів “Homo Feriens”
Дружина українського романіста, лауреата Шевченківської премії Володимира дрозда.
Народилася під час другої світової війни у Києві. Втратила усіх рідних, виховувалася у родичів в Звенигороді.
1964 заочно закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка.
Працювала в редакціях газет і журналів. Перший вірш написала у восьмирічному віці. дебютувала 1965 року збіркою “Соло на сольфі”, яка спричинила тривалу дискусію у пресі. Одружилася із відомим українським письменником Володимиром дроздом.
Під тиском обставин була змушена вступити до комуністичної партії 1981 року.
У
Авторка низки дитячих творів: повістей для дітей “двічі по два дорівнює кульбабці” (1983) і “Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером” (1986), “достигають колосочки”, “Вуличка мого дитинства”, “Казки про буфетного гнома”, збірників дитячих віршів “достигають колосочки” (1964), “Вуличка мого дитинства”, (1979), “Казки буфетного гнома”, (1985).
Головна тематика лірики Жиленко – обійстя та домашній сад, шлюб та родина, природа, доброта і сковородининська проповідь “повсякденних малих справ”. У її поезії критики вбачають щирий ліризм, сполучений із вразливістю та винятковим смаком, насолоду життям з меланхолійним пізнанням мінливості світу, обережний еротизм та роздуми про смерть. Інші критикували її нібито угодовську життєву позицію, помітний гедонізм та естетство.
У своїх передсмертних спогадах, виданих видавництвом “Смолоскип” 2011 року, тверезо оцінює трагедію творчості в умовах совєцької окупації та всепоглинаючої цензури. Робить болюче зізнання:
Минуть роки – і жменька нас проводжатиме останніх… І молодші наші колеги, випадково проходячи повз той гурт, ковзнуть по ньому співчутливим оком і, можливо, теж відчують (хай і не глибоко) провину за те, що так і не вчиталися, що там нашкрябали оті гуцали, дрозди, андріяшики. І крижина шістдесятництва відпливе слідом за попередніми. А ми ж такі всі різні! І кожен – Світ. … Сучасність виблювала, навіть не розжувавши, всю літературу радянської доби (разом із шістдесятниками), і боюсь, що вже ніхто і ніколи не нахилиться над тими покладами…
Померла 3 серпня 2013 у Києві, чин відспівування відбувся у Київському Фролівському монастирі УПЦ МП.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)