№1 (той що порізався)
Скрипаль-іронія Смичком леза Торкнеться струн твого сухожилля Хай простір наповниться Червоним розквітом Мелодії твого єства
І полісмен занесе до протоколу:
Сталевий шлагбаум Перекрив шлях для руху трамваїв Рейками твоїх судин
Гільйотина спрацювала І голова твоєї руки Важко впавши покотилась Холодною бруківкою
Тіло ж руки Мов зрубаний півень Продовжувало битись в конвульсіях Але тебе То вже стосувалось Щонайменше №2 (той що повісився)
Ось дивись – Ти виснеш якимось Тропічним фруктом Що вже
Або ж Електричною лампочкою В нутрощах якої Поміж затихаючих Молекул б’ється Маленька муха Переляку
Чи інакше Звиваєшся черв’яком На гачку Власної смерті Вилискуєш сережкою В її вусі
Гидко дивитись Як осунулась Десятиповерхова Будівля твого тіла
Лише нігті На руках і ногах Продовжують повільно Рости
І врешті якийсь селекціонер Розламавши тебе мов яблуко Навпіл Побачить твої легені – Вагітні останнім повітрям №3 (той що розбився)
Дах бачиться згори Фотонегативом чорного квадрата Малевича Надворі ніч то й не дивно Що дахами снують сновиди В пошуках п’ятого виміру
І коли ти поглянув назад Твої сліди ще трималися на хвилях Мов померлі риби
Дорога була занадто довгою Повільно Мов ніж у масло Ти почав опускатися Під воду
І паралельно тобі Йшли на дно Свинцеві злитки Твоїх слідів
Лише розчепірившись На тонкій плівці води Тримався поверхні Набряклий Вишневий хрест Що чимось Нагадував щоглу Затопленого корабля
1993.