Михайло Старицький – До України

ДО УКРАЇНИ Моя Україно! Як я тебе любив! Твої луги, твої степи розлогі, Дніпра ревучого славетнії пороги І хвилі золоті твоїх шовкових нив. Як я любив в садочках вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати, Поважну річ старих дідів чубатих І регіт дітвори в жартливому танку.

Як я любив в ніч теплу, весняну Чуть пугача з діброви тихий стогін, Гукання парубків, дівчат веселий гомін І пісню з-за лугів розкішну, голосну. Як я любив уосени в стіжках Хліб коло хат, а ранками сідими Селян за працею хапливою між ними І стукіт говіркий ціпів геть по токах. Як я любив зимової доби При каганці невпиннеє сюрчання Тих веретен і пісню чи ридання Тихесеньке жіночої журби.

Як я люблю безрадісно тебе, Народе мій, убожеством прибитий, Знеможений і темністю сповитий, Що вже забув і поважать себе, Потративши свої колишні сили… Як я люблю твої сумні могили, Україно! Як я люблю тебе!

І ось тепер та мучена любов Мене жене в далекую чужину… (1881)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Михайло Старицький – До України