(1900 – 1983)
ЗЕГЕРС, Анна (Seghers, Anna; автонім: Радвані, Нетті – 19.11.1900, Майнц – 03.06.1983, Берлін) – німецька письменниця.
Дочка хранителя мистецьких скарбів Майнцького собору. Після закінчення середньої школи у Майнці Зегерс спочатку вступила у Кельнський (1919), а згодом перейшла у Гейдельберзький університет (1921). Вивчала філософію, філологію, історію мистецтв.
Після закінчення Гейдельберзького університету захистила дисертацію “Євреї та єврейство у творчості Рембрандта” (“Juden und Judentum in Werken Rembrandts”). Будучи студенткою, багато
Талановита розповідь про повстання рибалок далекого північного острова, котрих нужда, голод і загроза смерті змушують до непокори, була відзначена Кляйстівською літературною премією. У 1930 р. повість двічі видавалась у СРСР, того ж року Зегерс уперше приїхала туди для участі
Герої з різних країн не зустрічаються один з одним, але вони є попутниками у спільній боротьбі.
З приходом до влади гітлерівців Зегерс емігрувала у Францію (1933), брала участь в антифашистських конгресах письменників у Парижі (1935) та Мадриді (1937). Антифашистська спрямованість визначає і художню творчість Зегерс: повісті “Оцінена голова”(“Der Kopflohn”, 1933), “Шлях через лютий” (“Der Weg durch Februar”, 1935), “Порятунок” (“Die Rettung”, 1937). Спонтанне пробудження в народі протесту проти фашистської диктатури визначає пафос цих творів.
У роки еміграції був написаний найкращий роман Зегерс “Сьомий хрест” (“Das siebte Kreuz”, 1937-1939), що став епосом німецьких антифашистів. Зегерс разом із дітьми втекла з Парижа у Марсель через окуповану Францію. Побоюючись арешту, вона відіслала один примірник рукопису у Москву, другий – у Нью-Йорк.
1940 р. Зегерс покинула Францію на останньому судні, що відпливало до Мексики, де вона знайшла прихисток у роки Другої світової війни. Роман був надрукований у Мексиці 1942 р. в емігрантському видавництві “Ель лібро лібре” (“Вільна книга”) і лише 1946 р. – у Берліні, куди Зегерс повернулася з еміграції у квітні 1947 р.
Фаренберг, комендант табору Вестфоген, у романі “Сьомий хрест “наказав спиляти верхівки платанів і прибити до них дошки. Так з’являються сім хрестів – сім розп’ять, до яких прив’яжуть сімох зухвалих втікачів з концтабору після того, як їх упіймають і катуватимуть.
Зегерс точно окреслює кордони своєї батьківщини, яку розділяє колючий дріт. Піддані рейху поділяються на тих, хто поділяє – свідомо чи бездумно – політику фюрера, і тих, хто протестує, – така головна антитеза оповіді. Країна в ту передвоєнну пору ще зберігає видимість звичного трудового життя.
Прості люди живуть в руслі повсякденних трудових клопотів, сімейних радощів і бід.
Вирвавшись із концтабору і після довгих тяжких років знову потрапивши у рідне місто, Георг Гейслер вдивляється у будні “звичайного фашизму”, і вони вражають його. “У Вестфогені, – пише Зегерс, – він уявляв собі вулицю зовсім іншою. Тоді йому видавалося, що на кожному обличчі, на кожному камені бруківки відображається ганьба, що скорбота повинна стишувати кожен крок, кожне слово, навіть забави дітей. А на цій вулиці все було мирним, люди здавалися задоволеними”. Ця думка в’язня, що вирвався на свободу, при всій її емоційній загостреності стає справжнім моральним критерієм.
Життя не зупинилося через те, що декілька тисяч співгромадян живуть чи конають під тортурами. Героя й автора книги приголомшує те, що совість тих, хто на свободі, не обтяжена жодними докорами, що навіть не виникає питання, чим же займається таємна поліція.
Історія Георга Гейслера, його фантастично небезпечна втеча і не менш небезпечні блукання рідним краєм, де вчорашній друг може виявитися ворогом, який донесе на тебе в гестапо, визначають моральну та психологічну атмосферу роману.
Зегерс на прикладі долі Георга проводить думку про те, що героєм за обставин, які вимагають відваги та мужності, стає той, хто був вихований героями старшого покоління. Усвідомлення духовної солідарності з ними рятує Георга. Найбільше допомагають героєві уроки його старшого наставника Валлау.
Георгові таланить, бо він міцно зв’язаний із людьми. Його розшукують не лише гестапівці, а й друзі. Вони намагаються знайти його і допомогти.
Сам Георг з надзвичайною відповідальністю вибирає друзів, до яких він може прийти, добре розуміючи, що наражає на смертельну небезпеку не лише себе, а й їх.
Зегерс показує боротьбу Георга Гейслера як суспільно необхідний чин. Його доля відроджує совість у людині та народі. Історія, розказана у романі “Сьомий хрест”, стає випробуванням на міцність всіх антифашистських сил. Зегерс задала у своїй книзі найгостріше запитання: “Чи можлива боротьба з фашистською політикою?” – і впевнено дала ствердну відповідь.
“Німецьким антифашистам – мертвим і живим – присвячується ця книга”, – такими словами вона висловила почуття вдячності за подвиги героїв, яким сьогоднішнє покоління зобов’язане життям і свободою.
Після повернення на батьківщину Зегерс активно долучилася до суспільного життя. її обрали віце-президентом Товариства німецько-радянської дружби (1947), вона виступала з доповідями в Культурбунді.
У 1948 р. з делегацією німецьких письменників Зегерс побувала в СРСР. Свої враження від поїздки вона виклала у серії нарисів “Радянські люди” (“Dis Sowjetmenschen”, 1949). У 1949 p. вийшов друком роман “Мертві залишаються молодими” (“Die Toten bleiben jung”), над яким письменниця працювала в еміграції. Це велике епічне полотно, яке охоплює історію Німеччини від закінчення Першої світової війни аж до звільнення від фашизму.
Дія роману починається із розстрілу робітника-спартаківця Ервіна в січні 1919 р. Убивці Ервіна – великий промисловець Клемм, прусський дворянин Венцлов, остзейський барон Лівен та селянин Наддер. Початкова ситуація дає авторові можливість прослідкувати в історичному плані розстановку класових сил в Німеччині, причини приходу до влади нацистів.
Сюжет оповіді визначається найважливішими подіями німецької історії: підпал рейхстагу, Мюнхенська угода, Сталінградська битва. У1945 р. майор рейхстагу Венцлов віддає наказ про розстріл групи німецьких солдатів, готових дезертирувати з фронту. Серед жертв він з жахом бачить Ервіна, вірніше – його сина, надзвичайно схожого на свого батька.
Зегерс зуміла виразно показати безсилля катів та молодість народу, що відроджується. Ця головна думка роману по-філософському сформульована в його назві. Зегерс брала участь в роботі Всесвітньої Ради Миру, її обирали головою Спілки німецьких письменників (1958), вона виступала на зустрічах з читачами, на заводах, фабриках, у вищих навчальних закладах.
Займаючи провідне становище у літературному та суспільному житті, Зегерс публічно поділяла офіційну точку зору, засуджуючи “контрреволюційний путч” в Угорщині (1956), вітала вторгнення радянських військ у Чехословаччину (1968), схвалювала спорудження берлінської стіни.
Остання подія стає кульмінацією оповіді в романі “Рішення” (“Die Entscheidung”, 1959) і трактується автором як історична неминучість, зумовлена провокаційною політикою західнонімецьких реваншистів.
Романи “Рішення” та “Довір’я” (“Das Vert-rauen”, 1968) претендували на те, аби увіковічнити панораму історичних подій, що відбувалися на німецькій землі у 50-60-х pp. У них Зегерс намагалася розповісти про “благотворні” зміни в житті робітничого класу та інтелігенції НДР. Сюжетом оповіді авторка прагне переконати, що життя налагоджується, повоєнна руїна позаду, міста відбудовуються, заводи виконують план, а з розділом нації слід змиритися, позаяк політичні принципи важливіші за національну єдність.
Однак синтез партійних директив з віч-ними моральними вартостями не зміг стати художньо переконливим, нові твори Зегерс виходили незграбними, фальшивими та декларативними. Незважаючи на те, що названі романи були відзначені преміями та розхвалені критикою, Зегерс бачила їхні недоліки. Не випадково згодом вона відійшла від епічних полотен, звертаючись переважно до жанрів новели чи повісті, сюжети яких іноді історичні, іноді – фантастичні.
Вихід друком циклу оповідань “Дивні зустрічі” (“Sonderbare Begegnungen”, 1973) був для багатьох шанувальників її таланту цілковитою несподіванкою. Зегерс, яка до того ніколи не зверталася до фантастики, розповідає тут про прибульців з космосу; як щось цілком реальне описує зустріч М. Гоголя, Е. Т. А. Гофмана та Ф. Кафки. Але й у явно вигаданих сюжетах Зегерс залишається реалістом.
Фантастика Зегерс нетрадиційна. Почати вже хоча б з того, що дія відбувається не у віддаленому майбутньому, а в епоху Середньовіччя. Автор зіштовхує в оповіді два типи свідомості – релігійну містику та суворий науковий раціоналізм. Зегерс цілком реалістично змальовує важкі наслідки релігійної ворожнечі, які призвели благодатний край до спустошення.
Безглуздість кривавої боротьби католиків та гугенотів постає особливо очевидною, тому що її спостерігають мудрі технократи, які прибули на Землю з космічних просторів. Прибульці з Галактики зачаровані небаченою планетою. Земля та мешканці Землі в кінцевому підсумку змушують їх забути про фантастичний комфорт своєї цивілізації – настільки великим є бажання інопланетян жити важким земним життям.
Зегерс скоряє захопливим сюжетом, його оригінальним трактуванням. Ідея в тому, аби змусити читача поглянути на звичні речі з романтично-піднесеної точки зору.
У час, коли безперервно тривали суперечки про можливості та межі реалізму, а творчість письменників, які тяжіли до гротеску та фантастики, набула надзвичайної популярності, Зегерс написала оповідання-гіпотезу про те, як сприйняли б творчість один одного Гоголь, Гофман і Кафка, якби їм довелося зустрітися, подолавши часові бар’єри. Кожен із письменників відобразив свій час. Найпримітніше в оповіданні – це глибоке взаєморозуміння, яке миттєво виникає поміж трьома письменниками-фантастами.
А виникає воно завдяки глибокому, тонкому проникненню Зегерс у психологію митця, її вмінню побачити у найхимернішій ситуації відображення реальних конфліктів. Зегерс подає читачам приклад того, як слід неупереджено оцінювати твір талановитого майстра. “Проникати в минуле, передбачати майбутнє”, – так устами Гофмана формулює Зегерс суть художньої творчості.
Зегерс – мисткиня широкої естетичної ерудиції. При уважному прочитанні її книг виявляються найнесподіваніші впливи попереднього художнього досвіду, втім, щоразу переосмисленого й органічно вплетеного в її прозу.
Зегерс залишила спогади про Е. Е. Кіша, Б. Брехта, І. Еренбурга, Жоліо-Кюрі та А. Ейнштейна.
Низка нарисів та оповідань Зегерс присвячені українській тематиці (“Селяни з Грушова”, 1929; “Тил – 180 мільйонів”, 1941-1942 тощо). В Україні творчість Зегерс досліджували Л. Андросова, О. Боярський, Д. Затонський, Н. Матузова, М. Ромашок та ін. Окремі твори Зегерс переклали І. Маненко, П. Факторович, М. Дятленко, М. Кагарлицький, В. Коптілов, О. Логвиненко, Ю. Михайлюк, О. Неживий, В. Василюк та ін.
Тв.: Укр. пер. – Повстання рибалок із Санкта-Барбари. – К.-Харків, 1929; Попутники. – К.-Харків, 1934; Остання путь Коломана Валліша. – К.-Хар-ків, 1935; Шлях крізь лютий. – К., 1938; Мертві залишаються молодими. – К., 1952; Втрачені сини. – К., 1958; 3 ким ти? – К., 1961; Легенди про Артеміду та інші новели. – К., 1971; Сьомий хрест. – К., 1973; Подорож. Історія одного кохання. – К., 1973; Про виникнення “Війни і миру” // Всесвіт. – 1980. – №11; Три жінки з Гаїті // Всесвіт. – 1981. – №6; Довір’я. – К., 1984; Притулок // Книга пригод. – К., 1986. Рос. пер. – Собр. соч.: В 6 т. – Москва, 1982-1984.
Літ.: Волгина А. А. Анна Зегерс. Биобибл. указ. – Москва, 1964; Волков Е. М. Творчество Анны Зегерс. – Москва, 1987; Кудін М. О. Анна Зегерс. – К., 1987; Мотылева Т. Л. Анна Зегерс. Личность и творчество. – Москва, 1984.
В. Пронін
(1 votes, average: 5.00 out of 5)