Збірка П. Тичини “Сонячні кларнети” відкрила низку “світлоносних книг”. Образ сонячних кларнетів – це і символ вічно юної природи, і втілення прагнень до всього сонячного, радісного, життєдайного. Павло Тичина у творах висловлює мрію про щасливе життя. І навіть бачачи людське лихо, не сумував, не впадав у розпач, бо ніколи не покидала його віра в перемогу світлого, прекрасного.
До збірки “Сонячні кларнети” ввійшло 44 поезії, які умовно можна поділити на три тематичні групи. До першої належить лірика з пейзажними і любовними
Йду в простори я, чулий, тривожний
(Гасне день, облітає, мов мак).
В моїм серці і бурі, і грози,
Й рокотання – ридання бандур…
Тихою зажурою віє від поезії “Ой не крийся, природо… ” Вона полонить читачів тим, що малюнок осіннього завмирання та згасання природи не викликає розпачу. Як змінюється погода восени, так змінюється настрій ліричного
У образі “засміялось сонце у тузі” відчуваються бадьорі нотки: як би не плакали сичі, весна знову прийде, шумітимуть зливи, а потім сяятиме сонце.
Друга група поезій – народне горе, яке принесла народу Перша світова війна. Поет засуджує людиновбивство, застерігає людей:
На чужині десь ген-ген
Без хреста: ворон…
Будьте прокляті з війною! –
Вороний вітер…
Третя група тематично поєднується з другою: Україна і революція. Закінчується збірка поемою “Золотий гомін”, твором, у якому поєднуються і ілюзії, і відчуття класового розколу. Поет вірить у соціальне і національне визволення України.
Я – невгасимий Огонь
Прекрасний, Одвічний Дух.
Вітай же нас ти із сонцем, голубами,
О дужий народ!
Справедливі слова Б. Якубського про збірку “Сонячні кларнети”: “Ця чудова книжка була й залишається подією в історії українського письменства… Лірика цієї книжки – щире золото… “