Романтичний ідеал національного звільнення й волі в ранній ліриці П. Тичини

П. Г. Тичина – один з тих українських письменників, чиє поетичне слово зачаровує душу, звеличує помисли, дає насолода. Якщо вірити в те, що поет починається із джерела, то перший збірник поета “Сонячні кларнети” є весняною повінню. Якщо вірити в те, що поет народжується один раз, то Павло Тичина сповістив про своє народження знову ж таки збірником “Сонячні кларнети”. Отже, що б не було джерелом наших домислів, перший збірник засвідчив появу молодого талановитого поета, повного сил і завзятості

“Сонячні кларнети” – це гімн

весні, гімн життя, це чарівна пісня, сповнена ніжності, і радості, і сумуй. Це вічна пісня надії, віри, юнацької закоханості вжизнь.

Що ж хвилює серце закоханого юнака? Вчитаємося в рядки його вірша за назвою “Ще пташки…” і відчуємо трагізм, турботи, викликані подіями першої світової війни. У вірші присутні образи Мороку, Жаху, Мертвої Тиші.

Епітет “мертва”, на мою думку, надає віршу реалістичного звучання: Війна несла на землю смерть, від якої “води закипіли”, а ” старі молилися її сльозах”. На думку літературної критики 90- х років, у цьому збірнику оригінального поета простежуються три

музи: Поезія, Музика й Живопис. Вірші збірника відповідно до тематичного напрямку діляться на три групи-цикли: любовна й пейзажна лірика; вірші про хід і наслідок першої світової війни; вірші про Україну в роки революції

Тема сутності життя розкрита в третьому циклі віршів. У поезії “Відкривайте двері” молодий поет виводять образ ліричного героя, що уболіває за долею народу. Він не сприймає “братовбивчу” революцію, вона страшна у своїй суті:

Відкрилися двері Всі шляхи в крові!

Передчуття поета виправдалося: після 1921 року (приборкування непокірливих селян) рідна нянька-країна вже по коліна стояла в крові. У вірші “Скорботна мати” – реальна картина тих подій, які перетворили Україну в поле, засіяне могилами. Ця поезія має зв’язок з біблійною літературою. Тут образи Христа, Марії, його матері, раю. Христос символізує правду, справедливість; Марія – загальну любов до рідного краю; рай – щасливе життя; кривавий край – Україну.

Ці образи допомагають зрозуміти глибину трагедії українського народу після революції 1917 року. Серце автора болить, крізь сльози він пророкує:

Не бути ніколи раю У цьому кривавому краї

Тільки тоді, коли народ буде вільним, незалежним, він зможе жити теперішнім життям. Моя увага в цій поезії привернув образ квітки. Автор, напевно, вірить, що прийде нове життя в Україну, коли між людьми буде згода, загальна любов, повага, коли більшість буде жити ідеєю

Павло Тичина… Дороге й незабутнє ім’я для багатьох поколінь. Він пішов від нас, проте незгасний вогонь його чарівного слова продовжує зігрівати людські серця. Його ім’я по праву належить до тих безсмертним іменам, які вічно будуть жити в пам’яті вільного народу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Романтичний ідеал національного звільнення й волі в ранній ліриці П. Тичини