Перші збірники прислів´їв та приказок, що дійшли до нашого часу, з´явилися в другій половині 17 ст., хоча в науці існує думка, що їм передували інші збірники малих жанрів, що не збереглися. Одним із тогочасних збирачів прислів´їв був відомий український поет другої половини 17 ст. Климентій Зиновіїв.
Він зібрав понад півтори тисячі прислів´їв, які уклав у рукописний збірник “Приповісті посполиті” і використовував їх у своїх віршах. Вперше добірку прислів´їв надрукував О. Павловський у своїй “Грамматике малороссийского
Прислів´я, зібрані І. Котляревським, уві йшли до збірки “Русские в своих пословицах” І. Снєгирьова, виданій в Москві у чотирьох книгах (1831-1834) та у його доповнених виданнях “Русские народные пословицы и притчи” (Москва, 1848, 9625 текстів) та “Новый сборник русских пословиц и притчей” (Москва, 1857).
Серед українських збирачів першими можна вважати також Г. Сковороду, П. Гулака-Артемовського,
На Західній Україні першим виданням був збірник Г. Ількевича “Галицькі народні приповідки”, що вийшов у Відні в 1841 p., куди увійшло 2715 зразків. У цьому ж році Л. Боровиковський опублікував добірку прислів´їв в альманасі Є. Гребінки “Ластівка”, а Я. Головацький – в альманасі “Венок русинам на обжинки” (Відень, 1847, Т. 2) подав розділ “Приказочки”. М. Закревський у другій книзі свого збірника “Старосветский бандуриста” “Малороссийские пословицы, поговорки и загадки и галицкие приповедки” подав близько 4000 прислів´їв, а в 1854 М. Номис (М. Симонов ) видав збірку “Українські приказки, прислів´я і таке інше”, що стала помітним явищем не лише в українській, а й у слов´янській фольклористиці.
Чимало прислів´їв надруковано у збірках І. Манжури “Приказки, прислів´я і таке інше” (Харків, 1890), М. Костомарова “Нова збірка малоруських приказок, прислів´їв, примовок, загадок і замовлянь” (Одеса, 1890), Б. Грінченка, В. Гнатюка та ін. У шести книгах “Етнографічного збірника” (1901-1910) І. Франко опублікував понад 31000 прислів´їв. Це було найбільше досягнення фольклористичної науки у цьому жанрі.
Дослідження паремій розпочалося тільки в останній чверті 19 ст. Цікавим є виступ П. Чубинського, виголошений в 1873 р. на засіданні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства “Поняття та уявлення південноруського народу про світила, висловлені в прислів´ях та приказках”. Велике значення мають теоретичні розробки О. Потебні “Из лекций по теории словесности. Басня.
Пословица. Поговорка.” (Харків, 1914) та М. Сумцова “Опыт исторического изучения малорусских пословиц” (Харків, 1896). У кінці 19 ст. з´явилося пареміологічне дослідження В. Перетца “Из истории пословицы.
Историко-литературные заметки и материалы с приложением сборника польских пословиц по рукописи 1726 года”. У другій частині цієї розвідки автор аналізує приказки, вибрані із давньої української літератури. Значний внесок у дослідження жанру зробив І. Франко у теоретичних коментарях та передмовах до “Галицько-руських народних приповідок”.
Йому, зокрема, належить обгрунтування принципів класифікації.
Серед фольклористів 20 ст. вивченням паремій займались А. Баг-мет, П. Попов, М. О. Рибнікова, В. Адріанова-Перетц, Л. Скрипник, Д. Бондаренко та ін. Відомим дослідником малих жанрів в Україні був М. М. Пазяк. Цілісним дослідженням жанру є його монографія “Українські прислів´я та приказки”, К., 1984; вступні статті до найповнішого тритомного академічного видання “Прислів´я та приказки” (К.: Наук, думка, 1989,1990,1991).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)