По дорозі до Валаама на Ладозькому озері зустрічаються кілька подорожніх. Один з них, одягнений у послушнічій підрясник і по вигляду “типовий богатир”, розповідає, що, маючи “Божий дар” до пріручіванію коней, він, по батьківському обіцянки, все життя гинув і ніяк не міг загинути. За прохання подорожніх колишній конесер (“Я конесер-с, я в конях знавець і при ремонтерах складався для їх руководствованія “, – говорить про себе сам герой) Іван Северьянич, пан Флягін, розповідає своє життя.
Походячи родом з дворових людей графа
Остання покарання Івана Северьянича “домучилася”, і він вирішує покінчити з життям. Приготованої для смерті мотузку обрізає циган, з яким Іван Северьянич йде від графа, прихопивши з собою коней. З циганом Іван Северьянич розлучається, і, продавши чиновнику срібний хрест, він отримує відпускної вид і наймається “нянькою” до маленької дочки одного пана. За цією роботою Іван Северьянич сильно нудьгує, водить дівчинку і козу на берег річки і спить над лиманом. Тут він зустрічає бариню, мати дівчинки, яка благає Івана Северьянича віддати їй дитину, але він невблаганний і навіть б’ється з нинішнім чоловіком пані офіцером-уланом.
Але коли бачить розгніваного що наближається господаря, віддає дитину матері і біжить разом з ними. Офіцер відсилає безпаспортного Івана Северьянича геть, і він йде в степ, куди татари приганяють кінські косяки.
Хан Джанкар продає своїх коней, а татари призначають ціни і за коней борються: сідають один навпроти одного і один одного канчуками стегут. Коли на продаж виставляють нового красеня коня, Іван Северьянич не стримується і, виступаючи за одного з ремонтеров, запаривает татарина до смерті. За “Християнським звичаєм”, його відводять за вбивство в поліцію, але він тікає від жандармів в самі “Ринь-піски”. Татари “подщетінівают” ноги Івана Северьянича, щоб не втік. Іван Северьянич пересувається лише повзучи, служить у татар лікарем, тужить і мріє про повернення на батьківщину. У нього кілька дружин “Наташ” і дітей “кольок”, яких він шкодує, але слухачам зізнається, що полюбити їх не зміг, оскільки вони “нехрещені”. Іван Северьянич зовсім зневіряється потрапити додому, але в степ приходять російські місіонери “свою віру заставляється”.
Вони проповідують, а відмовляються платити за Івана Северьянича викуп, стверджуючи, що перед Богом “всі рівні і всі одно “. Через деякий час одного з них вбивають, Іван Северьянич ховає його по православним звичаєм. Слухачам він пояснює, що “азіята у віру треба приводити зі страхом”, тому як вони “сумарного бога без загрози ні за що не вшанують”.
Татари приганяють з Хіви двох осіб, які приходять коней закуповувати, щоб “війну робити”. У надії залякати татар вони демонструють могутність свого вогняного бога Талафи, але Іван Северьянич виявляє ящик з феєрверком, сам видається Талафой, звертає татар у християнську віру і, знайшовши в ящиках “Їдку землю”, виліковує ноги.
В степу Іван Северьянич зустрічає чувашіна, але відмовляється з ним іти, бо як той одночасно шанує і мордовського Ке-Ремети, і російського Миколи Чудотворця. На шляху трапляються росіяни, вони хрестяться і п’ють горілку, але проганяють “безпаспортного” Івана Северьянича. В Астрахані мандрівник потрапляє в острог, звідки його доставляють до рідного міста. Батько Ілля відлучає його на три року від причастя, але каменем богомільний граф відпускає “на оброк”, та Іван Северьянич влаштовується за кінської частини. Після того, як він допомагає мужикам вибрати доброго коня, про нього йде слава як про чарівники, і кожен вимагає розповісти “секрет”.
У тому числі і один князь, що бере Івана Северьянича до себе на посаду конесера. Іван Северьянич купує для князя коней, але періодично у нього трапляються п’яні “виходи”, перед якими він віддає князеві на збереження все гроші для покупок. Коли князь продає прекрасну кінь Дідону, Іван Северьянич сильно печалиться, “робить вихід”, але на цей раз залишає гроші при собі. Він молиться в церкві і відправляється в трактир, де зустрічає “препус-тейші-порожнього” людини, який стверджує, що п’є, тому як “добровільно на себе взяв слабкість”, щоб іншим легше було, і кинути пити йому християнські почуття не дозволяють. Новий знайомий накладає на Івана Северьянича магнетизм для звільнення від “старанного пияцтва”, а з тим надзвичайно його напуває. Вночі Іван Северьянич потрапляє в іншій трактир, де витрачає всі гроші на прекрасну невсипущу циганку Грушеньки.
Коріться князеві, він дізнається, що господар і сам за Грушеньки півсотні тисяч віддав, викупив її з табору і поселив у своєму будинку. Але князь – чоловік мінливий, йому набридає “любовне слово”, від “Смарагдів блакить” в сон хилить, до того ж закінчуються всі гроші.
Вирушивши у місто, Іван Северьянич підслуховує розмову князя з колишньою коханкою Євгенією Сумнівний і дізнається, що його господар збирається одружитися, а нещасну і щиро полюбити його Грушеньки хоче видати заміж за Івана Северьянича. Повернувшись додому, він не застає циганку, яку князь таємно відвозить у ліс на пчельню. Але Груша збігає від своїх охоронниця і, погрожуючи, що стане “соромно жінкою”, просить Івана Северьянича її втопити. Іван Северьянич прохання виконує, а сам у пошуках швидкої смерті видає себе за селянського сина і, віддавши всі гроші монастирю як “внесок за Грушину душу”, йде на війну. Він мріє загинути, але “ні земля, ні вода приймати не хоче “, а відзначившись у справі, розповідає про вбивство полковника циганки.
Але слова ці не підтверджуються спрямованим запитом, його проводять в офіцери і відправляють у відставку з орденом святого Георгія. Скориставшись рекомендаційним листом полковника, Іван Северьянич влаштовується “справщики” в адресний стіл, але потрапляє на мізерну букву “фіту”, служба не ладиться, і він іде в артисти. Але репетиції проходять на страсному тижні, Івану Северьяничу дістається зображувати “важку роль” демона, та до того ж, заступились за бідну “дворяночку”, він “Терплять за чуприну” одного з артистів і йде з театру в монастир.
За словами Івана Северьянича, монастирська життя його не обтяжує, він і там залишається при конях, а й приймати старший постриг не вважає для себе гідним і живе у слухняності. На запитання одного з подорожніх він розповідає, що спочатку йому був біс у “спокусливо жіночому образі”, але після старанних молитов залишилися тільки маленькі біси, “діти”. Одного разу Іван Северьянич Зарубани біса сокирою, але він виявляється коровою.
А за інше позбавлення від бісів його на ціле літо садять у порожній льох, де Іван Северьянич відкриває у собі дар пророцтва. На кораблі Іван Северьянич виявляється тому, що ченці відпускають його на богомоленіе на Соловки до Зосима і Саватія. Странник зізнається, що очікує близької смерті, тому як дух вселяє табором стає і йти на війну, а йому “за народ померти хочеться”.
Закінчивши розповідь, Іван Северьянич впадає в тиху зосередженість, знову відчуваючи в собі натхнення таємничого мовного духу, що відкривається лише немовлятам.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)