Заангажована література (фр. litterature engagee, від engager – запрошувати, наймати) – література, перейнята пафосом суспільно-політичної, громадянської чи національної проблематики. З. л. – прояв соціальної відповідальності митця за результати своєї творчості. Ідею заангажованості особи в суспільстві висунули персоналісти ще в 20-30-х XX ст., щодо художньої літератури її застосували екзистенціалісти після 2-ої світової війни (зокрема Ж.-П. Сартр). На основі об’єктивної зумовленості літератури суспільним життям постала так звана ленінська теорія
Концепція З. л. не передбачала підпорядкованості літератури певній партії чи зв’язку з якоюсь однією ідеологією. Йшлося про те, щоб письменник відчував свою причетність до світу, свою частку відповідальності
Термін З. л. відбивав традиційне розуміння тенденційності літератури, її суспільного призначення. Подібні погляди на літературу набували особливого поширення в період національно-визвольних змагань поневолених народів за свою незалежність. У цьому сенсі зрозуміла висока суспільна заангажованість нової української літератури XIX – початку XX ст. Така “самозаангажованість літератури” зумовлювала твердження молодого І. Франка в 1878, що літератури, яка стоїть понад партіями, “ніколи не було”.
Особливого значення надавали З. л. народники (С. Єфремов та ін.), протиставляючи критерій правди критерію краси. Конструктивне розв’язання цієї проблеми запропонували представники “празької школи”, актуальною вона була для МУРу, шістдесятників та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)